10 знакових гуртів в українському дарк фолку

Український дарк-фолк — звір, який з'явився на наших землях пізніше, ніж його британський побратим, і не став за тривалий час існування популярним. Усього можна виділити три хвилі розвитку цього музичного жанру, кожна з яких відповідала, як не дивно, десятиріччю.

Важливо зазначити, що ми говоримо не просто про хронометражі заради галочки. Дарк-фолк і його похідні в 90-их відрізняються від матеріалу створеного в 00-і й так далі. Саме тому в добірці альбомів я постарався охопити різних представників стилю, що творили в різні періоди часу. Хоча зробити це було нескладно, тому що порахувати українських дарк-фолк-виконавців можна на пальцях двох рук.

Вій — Вій

У 1991 році Дмитро Добрий-Вечір йде з Баніти Байди, щоби заснувати колектив Вій з Ігорем Лемешком і Олегом Козловим. До первинного складу входили: Дмитро Добрий-Вечір (бас-гітара, вокал), Ігор Лемешко (гітара), Олег Козлов (гітара), Юрій Мезенчук (ударні), Руслан Мелещенко (перкусія, конги) і В'ячеслав Миклухо (віолончель).

Однойменний дебютний альбом представили публіці на польському лейблі Koka recrods влітку 1993 року. Хоча я й не люблю це слово, але дозволю собі його використовувати. Альбом "Вій" — атмосферний. Це дивовижна суміш української демонології в музиці та текстах. Фолк, зіграний на етнічних і електроакустичних інструментах, тут вдало комбінується з ембієнтом і фатальними програшами.

У піснях розповідаються історії про козаків, відьом, нещасливе кохання сільської дівчини та інших звичних архетипів. Слухати гурт Вій необхідно закривши очі. І тоді до вас прийдуть психоделічні образи української сирої землі.

Вежа Хмар — Ритуал

Якщо український дарк-фолк — це маргінальний маргінес, то український ритуал-фолк — це сингулярність маргінальності. Київський фемен-дует Вежа хмар занурював людей у потойбічні світи задовго до появи Старухи Мхи в Росії. Вежа хмар — це ембієнт, дроун і фолк, які сплітаються у щось занадто повне, занадто насичене, занадто гіпнотизуюче, тож зрозуміти це не вдається з першого разу.

Олександра Волох та Валентина Сізевич випустили альбом "Ритуал" у 1998 році на маріупольському лейблі Bloodhead Production. З цього моменту й почався шлях в інфракосмос із пошуку гаввахі, з подальшим її поглинанням, втечі від віцраорів і утримання шрастра за допомогою гітар, клавіш, бубна й ангельського співу.

У записі цього альбому брала участь Олена Лукіна. Через деякий час до команди приєднався клавішник Олексій Снігур. Але це був ситуативний союз, який тривав рік. Остаточний склад сформувався, коли з Олександрою і Валентиною почав грати гітарист Ігор Макуха.

"Ритуал" для мене залишається найглибшою роботою команди. Нескінченним колодязем, у якому відсутній час. Звичайно, кожен альбом Вежі хмар унікальний по-своєму. І їх об'єктивно порівнювати було б нерозумно, але суб'єктивно саме "Ритуал" вибиває душу з тіла. Чого вартий поділ композицій на три підгрупи: "Птахи", "Люди" та "Духи". Тобто це різні сігіли, що відповідають певним цілям. А самі твори складаються в гіперсігілу, відображаючи сприйняття світу самими авторами. Оголений нерв, що передає високовольтний струм.

Ворождень — Ворождень

Колектив Ворождень з'явився на світ у 1998 році, через рік після Вежі Хмар. Заснували його учасники гурту Dead Faith, Володимир Кучинський та Віктор Магомет. Пізніше до них приєдналися Людмила Мініна (скрипка), Олексій Андрєєв (клавішні) й Олександр Науменко (гітара). У такому складі вони виступили на фестивалях "Червона рута'99" та "Рок-акустика'2000".

Цей склад команди є найкращим, і саме завдяки йому з'явився однойменний альбом у 2000 році. Гурт не дарма себе позиціонував як дарк-сайкоделік-електронік-рок, у якому постійно присутні фолк-елементи. Я ж схильний називати це всеохопним терміном "постіндастріал". Але саме "Ворождень" можна сміливо відносити до дарк-фолку в його класичному розумінні, і за текстами, і за музикою. У композиціях присутня мінімалістична гітара, а ось слова блукають над темними полями нашої похмурої батьківщини. Проносяться крізь холодні ліси, де бродять потвори, мавки та чорти, і потрапляють прямо у вуха одинокому мольфару. Хтонь і краса, одним словом.

Nекраїна — Апокаліцтва

Проект Nекраїна одесита Георгія Чарського знає, напевно, кожен любитель українського неофолку. З'явився він у 1996 році, а у 2009 році припинив своє існування. Nекраїна стала популярною завдяки своїм переспівам пісень Death in June. Чарський не просто перекладав, він обігравав тексти Пірса, додаючи до них національний колорит.

А ось зі стьобу в самобутність Nекраїна перейшла з альбомом "Апокаліцтва" 2002 року. До нього увійшли 9 треків, які поєднують у собі ембієнт, індастріал і Lo-Fi. Багато хто зі мною погодиться, що ця робота набагато сильніша, ніж знущання з Di6. По-перше, у ній є космічно-психотична музика та грайливі тексти про Калі-юґу і котів (все, що ми так любимо). По-друге, це вітчизняний погляд на дарк-фолк без прив'язки до Заходу. Ну і класно, що Чарський працював із Юрієм Шелеховим, Андрієм Чупруном і іншими запрошеними музикантами. Почерк кожного з них помітний і робить композиції різноманітними.

Вийшов альбом "Апокаліцтва" на лейблі Quasi Pop Records, який орієнтувався на українську експериментальну музику, а в результаті канув у Лету.

The Litz — Aquatic Pop

Грішно було б не згадати львівський колектив The Litz, заснований Мариною "Black Mary" Щербаковою і Дмитром "Даннер" Ходико. За весь час свого існування група записала лише один повноформатний альбом "Aquatic Pop" у 2003 році. Він створювався без Марини, оскільки вона пішла співати метал в Ambivalence. Її замінила Ксенія Рихальська, а також після зміни вокалісток до команди приєднався Максим Кернер.

Дмитро Ходико був ініціатором створення компіляції українського дарк-фолку "Полинь квітне", який заповнив усі можливі форуми, рецензії та, звичайно ж, його легко можна виявити в рекомендаціях Youtube.

А ось з альбомом "Aquatic Pop" зовсім інша історія. Знайти його в цілісному вигляді на просторах інтернету мені особисто не вдалося. Можливо, комусь пощастить. Водночас завдяки збірці "Полін квітне" можна почути абсолютно фантастично виконані пісні "Стирач" і "Body Puzzle". Якщо Casa Ukrania (про яку поговоримо далі) — це подорож закуреними херсонськими дорогами з цигаркою в роті (південна готика по-українськи), то The Litz — це подорож метафізичними просторами на сторінках збірника віршів Бодлера. Дуже м'яко, дуже таємниче й шалено мелодійно.

Sorrow Expert — Коли тобі двадцять

Ось такий опис Sorrow Expert можна колись було зустріти на сайті колективу:

"Гурт Sorrow Expert був організований у 1977 році. У 1980-му його єдиний учасник помер. Гурт з такою ж назвою був утворений у 1985-му. Він проіснував 19 років, але у 2004-му році його єдиний учасник знову помер. І того ж року він втретє відновлюється. Гурт Sorrow Expert на сьогодні має культовий статус і веде активну творчу діяльність: не дає ніяких концертів, не випускає альбомів і практично нікому не відомий. У вільний час єдиний учасник гурту Sorrow Expert любить вживати спиртні напої та мастурбувати".

Звичайно ж, ніхто не вмирав і не мастурбував. Одеський проєкт Sorrow Expert з'явився на світ у 2004 році. Почути цей веселий і суїцидальний одночасно military-pop могли темні естети "Просто-радіо" завдяки передачі "Атмосфера". Єдиний альбом "Коли тобі двадцять" вийшов у 2007 році на лейблі Cardiowave

Це, звичайно, не зовсім звичний дарк-фолк, однак естетика й ідеологія збережені. Якщо говорити про музику, то це прямолінійний біт із семплами з "Вулиці розбитих ліхтарів" (можливо, я помиляюся, але звуки дуже знайомі). У будь-якому випадку завжди приємно почути людину, яка виголошує із серйозним обличчям оту муру. Водночас під час прослуховування у текстах її не помічаєш, так вдало вона розчиняється в загальному звуковому потоці.

Casa Ukrania — Ouroboros

Усім любителям The Moon Lay Hidden Beneath a Cloud присвячується. У 2014 році Наталія Гриценко й Леонід Жданов заснували колектив Сasa Ukrania, який повинен був поєднати електроніку і фолк. Звичайно, коли чуєш про подібні комбінації, мимоволі очі закочуються: скільки було спроб і як багато з них завершилися провалом.

Але у 2015 році виходить альбом "Ouroboros", що змушує закотити губи та схвально покивати головою. Але ж дуже добре вийшло. Тут тобі й середньовічні мотиви, і неокласичні, і фолькові, і дарк-кантрі в гітарі простежується, і навіть нью-вейв десь там миготить за барабанами. А найголовніше — приємний смарагдово-пастельний голос Наталії, дещо відчужений, але він прекрасно доповнює усі ці композиційні новації.

Abendland — Abendland

Дарк-фолк славився тим, що дуже щільно співпрацював із різними стилями, не втрачаючи своїх фірмових ноток. Навіть можна сказати, що він, будучи постмодерністським продуктом, всіляко вітав еклектику. І часом здається, що чим радикальніші звукові експерименти музикантів, тим цікавішим виходить кінцевий продукт.

Колектив Abendland — це суміш різних жанрів: від пост-року до трип-хопу. Водночас самі виконавці у соціальних мережах зазначають, що грають ембієнт і дарк-фолк. Хоча особисто я так би категорично їх не засовував у певні рамки.

Коли ти потрапляєш на сторінку bandcamp'a, то можеш прочитати такий синопсис: "Abendland — це справжня Європа, якої іноді так мало залишилося в профанному світі, але яка й зараз тримається в житті нашого духу, у нашому серці й у наших снах, запах і звук якої кожен раз оживає в колі Вічного повернення для тих, хто не втратив здатність відчувати; це непереможна юність, яка завжди прагне до ідеалу".

Відразу впадає в очі ніцшеанське розуміння Заходу ("abendland" з німецької перекладається як "Захід"). Уже весь готуєшся слухати зловісний martial industrial з промовами диктаторів, але ні — тебе зустрічають психоделічні вібрації з важкими гітарними переливами.
І це стало можливим завдяки тому, що об'єднанню у 2014 році музикантів Макса Солодовника та Сергія Ягоди з гурту Gamardah Fungus, який і був композитором.

Їхній дебютний повноформатник вийшов у 2016 році. На цей момент Ягода покинув колектив, а його місце зайняв Володимир Кучинський із гурту Ворождень.

Wiseword.Nidaros — Бойові Пісні Ортодоксії

Якщо Death in June — це пісні про актуальне, Current 93 — це пісні про головне, то Sol Invictus — це пісні про минуле. Якраз нашим Тоні Уейкфордом і став Сергій Гололобов із Миколаєва. Без мінімального знання історії слухач, імовірно, не зрозуміє приколу його пісень, а може й біля скроні покрутити пальцем.

Однак композиції альбому "Бойові Пісні Ортодоксії" 2017 року розказують про славні часи, коли гетьмани давали прикурити ворогам, на Коліївщині відбувалися повстання, а Олевськ був столицею невизнаної республіки.

"Отець Михайло править панахиду.
Добре, дітки, били комуністів», –
Задоволено й водночас гірко,
Згадуючи смерті побратимів,
Що в бою з більшовиками впали,
Мовив хлопцям Бульба-Боровець."

Причому в альбомі з десяти пісень автор встигає промандрувати дуже різними країнами та темпоральними шарами. Він не присвячує свою творчість виключно Україні, що робить його твори інтернаціональними, зберігаючи водночас естетично-націоналістичний колорит, характерний для дарк-фолку.

І великим плюсом є те, що не відбувається зациклення на типових прийомах цього стилю. Начебто воно все таке звичне та заслухане, але цікаві ходи проскакують і за них мимоволі чіпляєшся.

Замкова тінь — Із середньовічних мотивів

Мені дуже подобається музика київського медівел-ембієнт колективу Маленькі Звірята Суфіни. Довгий час я шукав щось подібне в Україні і знайшов — львівський гурт Замкова тінь. Шестеро осіб, Марічка Кошелінська, Зоряна Лещишин, Тарас Федорчак, Андрій Лесів, Віктор Мартинюк і Тарас Терлецький, творять справжню магію за допомогою середньовічних струнних і духових інструментів, а також чоловічого й жіночого голосів.

Замкова тінь — це музика сумних менестрелів. Слухаючи її, перед очима постають маргіналії древніх трактатів, суворі розстриги в строгих шатах і лицарі в лискучих обладунках.

Пісні гурту Замкова тінь не зібралися в повноцінний альбом, але їхню добірку під назвою Цикл "Із середньовічних мотивів" можна послухати на Youtube.

Загалом, не хотілося б завершувати огляд на негативній ноті, але мені здається, що зараз дарк-фолк відроджується в нашій країні, саме після революції. Це все яскраві, але дуже короткі спалахи, які можуть швидко забутися. Цей жанр музики ніколи не був особливо популярним, але в нашій країні це такий Грааль, який може у будь-який момент перетворитися на пил. Тому цінуєте та самі творіть, вносьте свій вклад у розвиток українського дарк-фолку.

Нагадаємо, ця стаття — частина серії матеріалів про розвиток різних андеграундних музичних жанрів в Україні. Раніше у серії:

https://www.neformat.com.ua/rubrika/10-znakovih-gurtiv

Автор обкладинки — Aнастасія Inri