Demontag: До кінця не вірилося, що буде війна
Олександр Золотарьов, вокаліст маріупольського хардкор гурту Demontag, зараз несе службу в лавах Української добровольчої армії. На момент проведення цього інтерв’ю Олександр перебував у військовій частині, але знайшов час та відповів на кілька наших запитань про те, як склалася його доля та які випробування випали решті учасників гурту.
Створений у 2017 році. Дискографія нараховує один сингл та мініальбом. На момент створення гурту усім учасникам було від 15 до 17 років.
Наразі музиканти встигли випустити дебютний сингл і мініальбом та, попри службу в армії, окупацію, поранення та інші не надто веселі пригоди, готують новий альбом. Однойменний EP "Demontag" (2021) наша редакція включила до переліку найкращих українських релізів минулого року.
— Як воно? Чекав узагалі, що буде війна? Думали, що ви будете робити в березні? Мали плани на весну та літо?
— Так, так, плани були. Але при цьому щось відчувалося, щось там так тепліло ззаду, тепліло, знаєш, жмакало. Атмосфера останніми днями вже була така… все було зрозуміло. Ми з Данею (ред. барабанщик Demontag) у Маріуполі за кілька днів до війни бачилися, гуляли вже з таким абсолютним відчуттям, що щось насувається. Але до кінця, звичайно, не вірилося. Були свої плани на весну. Ми ж почали альбом писати якраз на початку лютого. Записали бас та барабани. Потім відклали, думали в березні дописати. Ну, а потім сталася війна.
Олександр у військовій частині на трофейному танку
— Як змінилося життя гурту з початком війни?
— Нормально так змінилося в кожного. Басист наш Слава пішов служити на другий день війни. Я ось зараз пішов. Даня, барабанщик, з яким ми волонтерили, у Львові. А гітарист наш взагалі в Маріуполі окупованому просидів кілька тижнів.
— Це ваш новий гітарист?
— Так. Новий гітарист, Антон. Нормально все, він живий. А наш минулий гітарист Влад теж уже місяць як воює.
Найстрашніше почалося, коли нас відрізали від інформації. Я перебував у обмеженому та зневіреному суспільстві. Мене страшенно злила цинічність орків! Траплялися випадки, коли літак летів з Єйська (ред. російське місто), малював серця в небі слідом від винищувача, а потім бомбардував моє місто. На останніх процентах смартфону я передивлявся відео з наших репетицій, а наш альбом, переповнений злобою, дуже добре передавав мої відчуття.
Перше, що запитав свого брата, повернувшись до Києва: "Скількох захуячили наші воїни?". Я був радий його відповіді, що наші хлопці топчуть окупантів як тарганів. Люди мого оточення бажали всім миру, але тепер всі вони і я з ними ненавиджу кацапів. МАРІУПОЛЬ — ЦЕ УКРАЇНА! А ОКУПАНТАМ СМЕРТЬ І КОТЕЛ В ПЕКЛІ ПОГАРЯЧІШЕ! СЛАВА УКРАЇНІ!
— Що з вашими родинами?
— Мої бабуся з дідусем лишилися в Маріуполі, витягти не можемо. У Дані, дякувати Богові, усі виїхали. У Слави не виїхали, і з ними досі немає зв'язку. Він сам не знає, що з ними і як. А Антон виїхав разом із сім'єю.
— Бабуся та дідусь залишилися на Азовсталі?
— Ні, мій мікрорайон майже на околиці, його одним із перших захопили й одним із найперших рознесли вщент. Мої бабуся та дідусь у приватному будинку живуть — їм будинок рознесло. Там зараз, грубо кажучи, російський тил, тож активних бойових дій не ведеться — плюс-мінус там спокійно, наскільки це може бути. А ось батьки Слави мешкають на іншому краю міста, вони не можуть звідти вибратись і зв'язку там немає.
Світлини окупованого Маріуполя від Антона
— Я не знаю, чи доречно питати таке, але чи війна стала для тебе творчим поштовхом?
— Ось так співпало, що ні. Я кілька разів намагався написати пісню про Маріуполь, мені починали якісь рядки приходити, але так до кінця не довів. Але що цікавіше: на альбомі, який ми зараз записали, десь половина пісень так чи інакше пов'язана з теперішніми подіями. Тому на майбутньому альбомі половина пісень буде, грубо кажучи, на актуальну тематику, хоч вони й були записані до війни.
— Тож Слава й ти зараз на війні, Влад теж воює, а Даня та Антон займаються волонтерською діяльністю?
— Так, грубо кажучи так.
— Що будете робити, коли скінчиться війна?
— Я думав, що закінчиться війна, релізнемо треки, які стосуються теперішніх подій, і відкладемо ті, які не стосуються. А потім воно якось так пішло-пішло, що, певно, випустимо все. В результаті, ми змогли все дописати, зараз у нас усе зводиться. Антон взагалі божевільний, він вирвався з Маріуполя, приїхав лише до Києва, я йому пишу: "Як ти?". Він каже: "Ось зараз до тями прийду, помиюсь і буду шукати, де гітару записати". Я теж встиг у Львові, в останній день перед відправкою на фронт, записати вокал. Слава вже встиг узяти участь у серйозних боях, дістав поранення й у той день, коли його зашили, він звалив із лікарні, щоби бути присутнім на записі гітари Антона.
Слава, позивний "Тарзан", басист Demontag: На зачистку я пішов у складі розрахунку ПТРК, інакше кажучи, як протитанкова піхота. Коли ми зайняли центр села, надійшла інформація від дронщиків, що попереду ворожа техніка. "О наш вихід", — подумали ми з товаришем і зайняли позицію в кутку будинку на подвір'ї, а саме в десяти метрах збоку від нашого танка. Почали готувати NLAW: ставимо батарею, а вона розряджена, хоч і перевіряли перед виїздом. "От і пиздець", — подумав я, але ми знайшли у хлопців іншу, поставили, все ок. Зі словами "Зараз будемо смерть ворогам робить" збираємося висуватися і тут по нашому танку приліт від танка ворожого. Скажу так — відчуття від осколків, що свистять перед обличчям, незабутні.
Відійшли назад, зайняли оборону, ну і хлопці мені кажуть: "Тарзан, у тебе юшка з руки". І почали мене перев'язувати, а я почав роззброюватися, щоб бойовий комплект не поїхав зі мною. Дістаю гранату: "Кому потрібно?". Хлопці дивляться на неї і вголос: "ТАРЗАН, ТИ ЩО ЄБАНУВСЯ!!" Я думаю, що не так, дивлюся, а вона без чеки та спускової скоби, тобто повинна вже рванути. Коротше, уламок, який мене поранив, спершу пройшов через нагрудний підсумок і зірвав мені чеку, слава богу, також деформував запал, тому граната не вибухнула.
Поранив мене якраз уламок від ворожого танка, ось у цьому основна небезпека — на куражі ти навряд чи щось відчуєш, підеш собі далі, і непримарна ймовірність, того, що стечеш.
Продовжу з моменту евакуації. Поранених, включно зі мною, вивезли в зелену зону. Поки важких стабілізували, у мене було хвилин 20 на перекур. Хлопці метушаться, медики на нервах, і тут бачу попереду ведуть полоненого орка з мішком на голові. Я якось машинально почав йти до них, а мене зупиняє наш медик: "Ти куди?". Ну і мене якось переклинило:"Док, пусти мене, я йому в'їбу". Ця фраза стала мемом. Ну, док з мене посміявся і посадив у бус на евакуацію.
Ще дуже запам'ятався момент огляду хірургом. Мене поклали на стіл, розділи та зняли бандаж, підійшов хірург і після недовгого поверхневого огляду без попередження засунув у рану палець. Чудові відчуття, скажу вам. Недовго там поколупавсь і з часточкою сарказму видав: "Вітаю вас, юначе, у вас у плечі дірка". "Треба ж, а я і не помітив", — подумав я. Завжди захоплювався специфічним гумором лікарів.
Ну так от, з мене дістали уламок і евакуювали до Борисполя. Оскільки ні документів, ні телефону при мені не виявилося, я прийняв стратегічне рішення втекти з лікарні, щоб хоча б доповісти у штаб, що зі мною все ок. Це не вдалося, але звістка про те, що якесь поранене патлате єбанько намагалося втекти з лікарні, дійшла аж до мого взводу. Хлопці, звичайно, посміялися, але дуже боялися, що я можу втекти та повернутись на позиції) Потім мене перевели до Київського госпіталю, де я пройшов лікування і був виписаний достроково "за порушення режиму", бо таки втік на запис із Тохою.
Наразі Слава одужав і чекає відправки на фронт
Demontag у соцмережах:
https://demontag.bandcamp.com/
https://www.instagram.com/demontag_hcpunk
https://open.spotify.com/album/1FDv1ONs0Y8EO7MHhF56RB?si=AP1aDNxhQjqRIUu...
