Дмитро Кумар: Припиніть слухати "Скінхеда Васю"
Те, що починалося як ідея написати про львівський хардкор гурт Ratbite, переросло у велике інтерв'ю з фронтменом львівського death metal гурту 1914 Дмитром Кумаром. Тож у тексті мова піде про 1914, той самий Тостер, колекцію платівок та ще купу цікавих речей.
— Мене попросили поговорити з тобою про Ratbite, але я не можу не запитати і про інші проєкти. Як ти взагалі почав грати? Тостер от утворився з хлопців, які хотіли грати панк?
— Воно трошки по-іншому працювало. Ви дружите, разом ростете, бо хлопці з Тостера — це мої сусіди: басист жив поверхом нижче, а гітарист — з будинку поруч, це друзі дитинства. Ну, коротко кажучи, це якось було, не так, як зараз: "Так, нам потрібен гітарист. Не вмієш? До побачення. Наступний.".
Вони не надто любили панк, а я любив і хотів його грати, але оскільки в гурті все музло робилося разом, відповідно, виходило гівно, бо ніхто не хотів і не вмів робити нормальний панк, тому натягували сову на глобус і грали незрозуміло що. Ну і до того ж не було ні інтернету, ні музичної преси, взагалі нічого. Були тільки касети, і я жив у фактично вакуумі. Тільки-тільки починають запливати журнали метальові, про панк, в принципі, небагато чого знали. Оп, десь там обхідними шляхами за мільйон грошей, які я збирав пів року, купую біографію Секс Пістолс, а потім у якомусь 99-му мені привозять англійською Крейг О'Хара "Філософія панку" й ти читаєш і думаєш "Блять… по-моєму, від упоротий. Для чого так жити?". Це філософія DIY-панку 80-х у Штатах, і ти намагаєшся це натягнути на Україну формату 99-го і розумієш "Бля, дічь яка, так не працює." А потім із роками розумієш, що працює.
— Це ще тобі пощастило, що ти у Львові, адже багатьом здається, що тут було легше.
— Так само. Я думаю, що було абсолютно так само. Постійно треба було паритись і шукати якісь палаци піонерів, аби репетиції проводити, або підвали, де ми рєпали. Спочатку в підвалі, потім у палаці культури. Так само треба було танцювати з бубном, щоби знайти якусь апаратуру. Я грав у магнітофон, потім у якийсь радянський підсилювач МК-103, їздив десь по заводах, шукав якесь залізо.
— Ну, це точка зору музиканта, а я говорю про точку зору слухача. Може, для них було легше?
— У Львові завжди закордонної музики було більше, касет, вінілів, записів із радіо. Тут було розповсюджене таке поняття, яке ще за совка з'явилось, "музика на кістках", тобто обмінювалися саморобними вінілами, записаними на рентгенівську плівку. Брали рентгенівські знімки, на них записували музику спеціальними станками, які друкували платівки, але кістки там і залишались. Я в руках тримав декілька таких примірників, воно круте й дивне, народ це зараз тримає в колекціях. Мені тепер реально цікаво сходити взяти від знайомого послухати на хорошій апаратурі.
— І такого ніде на планеті ти не знайдеш, як на пост совку?
— Ну, бо у всіх більш-менш розвинених країнах музика була великою індустрією, яка постійно продавала, це були Бітли, Елвіс, Пінк Флойд, Саббати, тобто музика, на якій заробляли. Величезний ринок. А у нас Лєв Лєщєнко і ВІА Пєсняри. І вініли продавалися виконавців соціалістичного табору й тих, хто пройшов цензуру.
— Оскільки ти почав показувати свої вініли, що найбільше колекціонуєш?
— Загалом нойз, індастріал, мартіал і так далі.
— Є якісь перлини в колекції?
— Декілька платівок Джона Зорна, Майлз Девіс є, оригінали штатівські, Sex Pistols є оригінальні вірджинівські тих часів, Danzig перший прес 1988 року, дуже рідкісна річ. Трошки є раритетів, але я б не сказав, що я настільки задрот, аби ганятися за вінілами по 500 євро, мені найголовніше, щоб у мене були улюблені альбоми та музика, яку я люблю. Тобто не обов'язково, щоби це був першопрес, цілком підходить перевидання, яке класно звучить, хоча декілька раритетів таки є.
— Замовляєш чи купуєш у турах з 1914?
— Все на купу. В принципі, я вінілів досить небагато купив, хіба мені ну дуже якийсь хочеться. Я переважно міняюсь із народом з усього світу. Обміни в нас відбуваються на Discogs, спілкуюся з людьми, дивлюся на їхні вішлисти, що в них є такого, що треба тобі, та навпаки, й ти пишеш "привіт, міняймося". Або на концертах з 1914, коли їжджу по Європі, реально трапляється багато цікавих речей за смішні гроші. Коли ти приходиш і бачиш крутий вініл за 4 євро, ну як не купити?
— У Львові, певно, за ці гроші тільки платівки Мелодії є.
— У нас взагалі ціноутворення на вініли приблизно як у Папуа Новій Гвінеї. Беруть вініл, який на дискогсі коштує 5 чи 10 баксів, і продають його за 1000 гривень. Декотрі умільці роблять такий хід конем: йдуть на барахолку на Федорова, беруть там умовний Jethro Tull за 150 гривень, відмивають у вакуумних мийках, вкладають в охайний пакетик, ставлять цінник 700 і продають у своєму магазині. Галицький бізнес, нормально. І так не тільки в нас, але й у Києві теж. Був у декількох вінілових магазинах, і там відбувається те саме. Заходиш на дискогс чи на лейбл, грубо кажучи, на Nuclear Blast, і бачиш цей вініл за 17 баксів, а в Києві він 40, при тому, що від лейблу я отримаю купон на знижку й доставку, тобто за однакові гроші, скажімо, 100 баксів у Києві можна купити, навіть, не три вініли, а на Напалмі чи Нукліар 5–6, і вони тобі ще й безкоштовно приїдуть.
Aле головна ціль купівлі вінілу — це, найперше, отримати естетичне й музичне задоволення, а, по-друге, це підтримати улюблений гурт.
— Повертаючись до Ratbite, скільки у вас було релізів?
— Насправді були два альбоми та два спліти. Один з американським Ratbite, а другий із житомирськими Romps, молодою на той момент командою, яка грала хардкор дуже непоганий. Ми з ними нормально пару разів зіграли, потоваришували та вирішили випустити спліт. Це якраз останні треки, які ми записували: 2014 рік, почалася війна, й були дві пісні суто про це — моє бачення цих подій. Трек називався "Не хочу бути мертвим героєм" і присвячувався росіянам, які лізуть сюди.
— Це на Bandcamp можна знайти?
— Усі бендкемпи Люстр Чижевського, Ratbite, Johnny B Gut і решти своїх проєктів я видалив, тепер усе тільки в мене на компі.
— А як узагалі зв'язалися з американським Ретбайтом?
— Реєстрував сторінку у фейсбуці для Ретбайту й десь за пів року мені прийшло повідомлення з пропозицією об'єднати сторінку, чи щось типу того. Дивлюсь, теж Ratbite. Коли реєстрував гурт, був лише один, а тут, виявляється, що є ще один. Бачу, що вони із Сіетла, наче грають панк-рок. Я їм пишу "привіт, хлопці, а ми з України і теж Ретбайт". Поржали, поспілкувалися десь рік, просто кидались одне в одного якимись демками, питали, як справи, вони дивились і лайкали наші концерти, ми — їхні. Потім я кажу: запишімо спліт, смішна ідея — Ретбайт із Ретбайтом. Записали, видали на двох лейблах, британському і штатівському. Британський видав на вінілах, штатівський на CD.
От ти запитав, де можна послухати: у мене в планах є перевидати на одному CD всі треки Ratbite, це якраз виллється в повноформатний альбом до години часу, мабуть. Бо колись, задовго до 1914, я відкрив свій лейбл невеликий — 1914 Records. Я його стартанув десь у 2010 році й на ньому видавав Johnny B Gut, перший альбом Ratbite і ще кілька релізів інших команд.
— А Stalag 328?
— І це я на ньому буду теж перевидавати.
— Ratbite закінчився у 2014-му і паралельно з ним ще був…?
— Ratbite закінчився у 2015 році і паралельно з ним ще був Johny B Gut, Stalag 328, періодично виринав Тостер у літні періоди. 1914 стартував у 2014-му і поряд з ним усе це тягнулося, й настав такий момент, що треба займатися чимось одним, досить зі сторони в сторону мотатись: тут ти панк-рок, тут оце, а тут ще хочеш martial industrial, а ще класно було б акустичні виступи проводити.
— Соло в акустику? Чисто у Львові?
— Так, дічь казкова була, як їбаний Розенбаум. Й ось я вирішив, що це все треба зупиняти та займатися лише одним гуртом серйозно, вкладатися повністю в нього, й ось маємо 1914, коли всі сили йдуть в один проєкт і ти за нього серйозно вигризаєш, пишеш, думаєш — це дає свої плоди.
— І на якому рівні, по-твоєму, 1914 зараз? Якщо дивитися на європейські й українські нефестивальні виступи.
— Як показує наш виступ у Києві, на презентації альбому в Монтереї практично був солдаут, там майже 500 людей було. У Європі презентації не робили, але й там часом не менше приходить, хоча на Європу ми, по суті, тільки починаємо виходити. І Napalm нам у цьому реально допомагає, а також букінг-агенція. У нас є свій агент, який за нас домовляється про концерти. Мені приходять листи на кшталт "Пацани, отакий фестиваль хоче вас, умови такі-то. Погоджуєтесь?". І ти дивишся на назву фестивалю, у тебе слина тече й ти такий "Блять, да! Ви ще питаєте?". Ось Brutal Assault, умови такі-то, погоджуватись? Сидиш і думаєш, що ти мріяв на Бруталі виступити. Це все разом дуже рішає і, як результат, 2020 рік уже досить тісно забитий.
Отже, у нас усе літо виходить фестивальне, а весна турова, тобто букінг реально працює. І, по суті, ми тільки почали. Нікому непотрібна команда з невідомої країни потрохи вповзла на, так би мовити, ринок. І це ми в Україні звикли, що конкуренції небагато, бо в кожній ніші по дві-три команди. Хочеш послухати хороший дум? Клас, в Україні дум грають приблизно півтори команди. Хочеш послухати хороший панк-рок? Три команди, навіть на один панк фестиваль не назбираєш, а якщо брати ту саму Польщу чи Чехію, то в них у кожному місті ситуація в 10 разів краща аніж у всій Україні.
Я не змучусь розказувати історію, як я вперше приїхав у Вроцлав до знайомого зі стопкою дисків моїх проєктів і я йому по черзі їх даю й кажу, що ми хочемо у вас виступати. А він відповідає: "Ну, дивись, щоби виступити з цим у нас є десь 7 клубів потенційних, ці панк-рок не візьмуть, по панк-року в нас ще 5 інших клубів". І ти стоїш такий, стоп, тобто на Вроцлав, у якому 500 тисяч людей, уже намалювалося на той момент 12 майданчиків, де можна виступити з моїми гуртами? І він такий: "Так, і ще 3 майданчики, де твій індастріал можна притулити".
— І разом із цим 1914 щороку все вище і вище підіймається на афішах великих фестивалів?
— Це теж дуже тішить, бо інтерес до команди зростає постійно, промоутери починають усе більше цікавитися гуртом, ну й у цьому допомагає великий лейбл і букінг. Промоутери, які з нами раніше ніколи не працювали, взяли нас на один із найбільших фестивалів Німеччини, і при чому такий мейнстрімовий. Я б ніколи не подумав, що фестиваль такого формату може нас запросити. Чому? Бо нас підписали Напалми, а промоутери вважають, що вони з якимось шлаком працювати не будуть, хоча в мене своя точка зору з цього приводу. А потім наступний промоутер дивиться, що ми виступали на таких великих фестивалях, значить, по ходу ми норм. І так набагато легше потрапляти на якісь круті майданчики. Цей рік має стати вирішальним у плані промоції команди та турів. Просто за 2019 рік ми відносно небагато по Європі покатались.
Я вважаю, що навіть така вузькопрофільна музика, як наша, так само знаходить дуже багато відгуку серед людей, скажімо, різної тематики. Мені це дуже сподобалося на фестивалі Pitfest у Нідерландах, досить показово було, бо фестиваль, по суті, на відсотків 80 панк, грайндкор, хардкор — усе, як я люблю, цього року там були Wolfbrigade, Discharge тощо, але обидва наші виступи були під зав'язку забиті, й це дуже тішить, тому що нашу музику сприймають абсолютно різнопланові тусовки. Дуже хотілося б, щоби на нас ходили панки й хардкорщики, дуже добре, коли на нас ходять люди, що слухають дум і дез, і дуже класно, аби на нас ходили не упороті блекери. Бо зашторені упороті блекери — це біда чорна. Дуже хотілось би, щоб, це була музика для широкої аудиторії і, як показує європейська практика, так воно і є.
— 1914 має хейтерів?
— Звісно, є, банально коментарі на ютюбі, мені в приват пишуть "що це за гівно? зміксували три акорди, це весь світ уже перестав слухати в 95 році, а ви зараз цим виїхали". Ну, так, я не сперечаюсь і не кажу, що ми капець новатори. Так, ми граємо те саме музло, що всі грали у 91-му, 95-му, 2001-му, 2010-му, грають у 2020 і будуть грати далі. Тому на такі речі я просто звик не звертати уваги. Я й так завжди вважаю апріорі, що граю гівно. Мій внутрішній критик постійно сидить у мені як мавпа з тарілками "що за гівно? треба краще, ти можеш краще". От ти сидиш, слухаєш Агностік Фронт, чому ти не можеш так зіграти? Візьми напиши пісню як вони. А якщо не виходить, то, може, й музика це не твоє. Хоча, як показує практика, навіщо писати як Агностіки, у нас народ хаває навіть "Скінхеда Васю", за що дуже соромно.
— Ну, цей народ може вирости з нього.
— Блять, ні, понад 20 років, як я написав цю пісню, й не виростає! 20 років у цій країні є інтернет, а вони досі не виростають! Розумієш, мені досі кидають треклисти дорослі люди, айтішніки, у яких уже діти, сім'ї є і, блін, Тостер вони сидять слухають. Пацани, ну чого вам бракує в житті? Я не розумію, ну вагон музики реально, я не встигаю слухати альбоми, а вони з цим Тостером.
— Я б сказав, що це питання музичної освіченості.
— Слухати Тостер у 2020 році — це вже питання інтелекту, навіть не смаку.
— Коли я був на концертах 1914, бачив багатьох металюг і місиво. Чи відрізняється чимось публіка у Європі?
— Як сказати, відрізняється чи не відрізняється. Люди, згрубша, однакові всюди. Головна різниця — це купівельна здатність публіки, у Європі вона в рази вища, тобто для них цілком окей прийти на концерт і витратити 50 євро на мерч команди, за кордоном фактично на кожному концерті ми досить плідно продаємо мерч. А в Україні цілком норм піти побухати на 700 гривень у барі, купити віскаря і прийти на концерт просити знижку на вхід, бо грошей немає. Підхід у тій самій Франції чи Нідерландах — це прийти підтримати команду. Вони заплатять за вхід, вип’ють на концерті пива і, якщо сподобалося музло, куплять мерч, причому багато.
У Бельгії старший мужик, який випадково потрапив на наш концерт, підійшов і сказав: я взагалі юрист, метал не люблю і тут я випадково, але те, що я побачив, дуже вразило; я це слухати, звичайно, не буду, проте хочу вас підтримати, бо ви зачепили дуже класну тему, яка нам дуже близька тут у Бельгії, тому я куплю ваш диск, вініл і футболку. Якщо порівняти, скажімо, Бельгію й Україну, то там разів у 10 більше купують мерчу, зате в нас крутіша й активніша підтримка, і слем у залі.
— Але ж якраз у Бельгії й більше подій було під час Першої Світової.
— Так, звісно Іпр, Пашендаль, Хілл 60, але знову ж таки дуже багато кривавих подій і в Україні відбувалось, про які ніхто не знає, як то Карпатська Зимова Операція, в якій втрати сягнули майже 2 мільйонів людей. У нас про це є пісня, але про ті події навіть у школах не вчать, хоча це було у нас тут! Лавочне, Звенін, Славське, Сколе, усі перевали й так далі по всіх Карпатах. П'ята галицька битва, так звана Офензива Керенського, теж Львівська і Франківська область, більш ніж 300 тисяч загиблих, Брусилівський прорив — одна з найбільших операцій не те, що у Великій Війні, а й в історії людства, відбулася у нас на Волині, Франківщині й аж до Чернівців фактично, теж понад 2 мільйони втрат.
— У мене є така штука: коли чую якісь відсилки, я їх досліджую, от, наприклад, через Mastodon я прочитав Мобі Діка, завдяки Totem Skin дізнався про Фуллера, а через 1914 мене почала цікавити тематика Першої Світової, а далі взагалі світова історія. Чи помічав ти взагалі щось схоже в інших?
— Постійно! Це взагалі для мене один із найголовніших мотиваторів займатися гуртом. От, наприклад, у Франції до мене підійшли два мужички й кажуть: "Слухай, ми хоч тут і живемо, на історичній території, де був двіж під час Першої Світової, але ніколи особливо не заглиблювались у це, окрім шкільної історії, а тут почули про вас, послухали альбом і сіли читати, через що потім об'їздили весь наш регіон за спланованим маршрутом. Були на монументах, на цвинтарях." Заради цього тільки треба було збирати гурт! Підходять люди на концертах і кажуть: "Я тепер розрізняю гвинтівку Мосіна й Маузер візуально." Йопти, ура!
Уже назбирався стос листівок і путівників, які дарують, наприклад, у Києві люди підходять і кажуть: "Були у Європі в музеї й побачили листівку 1914–1918, захотілося купити та подарувати", і так постійно відбувається. Книжки дарують, музику, якісь викопні штуки з Першої Світової.
— Ще цікаво, що після того, як я подивився документальні фільми та прочитав декілька статей у Вікіпедії, ваша музика взагалі по-іншому сприймається, більше її відчуваю.
— Взагалі ми граємо *почорнілу смерть* (колись вичитав у гугл-перекладі статті про нас, як звучить наш стиль), але музика 1914 неповна, якщо вона йде без коротких історій про події, а коли є технічна можливість, я намагаюся наш виступ підсилити відеорядом, який візуально передає хардкор цієї війни: кадри з розірваними трупами, окопами, кілометрами траншей, поламаними танками, солдатами, що посміхаються за 5 хвилин до атаки, а потім їхні понівечені тіла, це теж дає своє. Ти приходиш і 5 хвилин слухаєш просто пісню і “дж-дж-дж, гав-гав-гав”, а насправді це все несе трошки більше. Тому я намагаюсь описати, про що пісня, наприклад, момент, коли загинуло 300 тисяч людей і з них майже 30 тисяч захлинулися болотом, вмерли від виснаження та були загризені щурами, бо були слабкі, поранені та не мали змоги вибратись із вирв. Поранений у живіт, не можеш уже повзти — ти просто осідаєш на дно вирви та захлинаєшся болотом, тому що тебе не витягнули, ти не можеш докричатись, бо йде перестрілка, а ти повільно захлинаєшся болотом. Це був короткий опис треку "Paschenhell", який ми заспівали з Дейвом Інгремом. І коли ти це все розумієш, усю цю історію, ці смерті, то трошки по-іншому сприймаєш трек, у принципі, тобто це все ще той дж-дж-дж, але з трошки більшим сенсовим навантаженням.
— Тепер запитання про лейбл. Ви з другого альбому на Napalm Records, тож цікавить наступне: лейбл якимось чином диктує вам, як ви маєте звучати чи, може, підказки дає?
— Чесно кажучи, я такого досвіду не мав, щоби мені хтось колись диктував, що робити. Але з Тостером колись були спроби нам диктувати, що і як співати, ну і, звісно, що були послані. З 1914 такого не було й, мені здається, що такою штукою, якщо й займається, то людина, яка продюсує вихід твого альбому. От там уже можливі якісь корективи, але за умови, що ти зірка світового масштабу. Якщо ти Ріана чи Біллі Айліш, тоді тобі будуть диктувати, що, можливо, заберімо цей шматок, ці фрази можуть сприйнятись якось не так, це може бути якийсь харасмент, чи тебе можуть у чомусь звинуватити потім. А коли ти співаєш про бруд-кишки-гівно, то, в принципі, ти апріорі ображаєш усіх уже тільки тим, що співаєш про це.
— Але разом із цим 1914 ще і вшановує це все?
— Звісно, що це не музика війни заради війни. 1914 — це стовідсотково антивійськовий посил, окрім історії та данини тим подіям і загиблим, ми хочемо показати, що війна — це бруд, ми не оспівуємо її як щось хороше. Я захоплююсь нею в контексті історії, мемуарів, колекціонування артефактів, вивчення поведінкових моделей хомо-сапіенсів, які я досі не можу зрозуміти та вкласти в голову. Тут нема посилу, що війна — це круто, кожна пісня каже, що це бруд, смерть і болото.
1914 у соцмережах:
https://x1914x.bandcamp.com
https://www.facebook.com/1914band
https://soundcloud.com/1914band
https://www.youtube.com/channel/UCIi5hWkPUWkWUXRN7KDKQiA
https://www.instagram.com/1914_official
