Довгий Пес: Музика у 2020 — це нонсенс

Зовсім скоро український реп-виконавець Довгий Пес презентує свій новий повноформатний альбом "#олскул". Ми вже послухали цей реліз та поспілкувалися з виконавцем про нього і не тільки. 

— Що таке, у твоєму розумінні, реп у 2020 році? Як гадаєш, наскільки змінилося з роками бачення цього жанру у світі та в Україні, зокрема?

— Ну, зараз реп-музика — це суцільний фан. От буквально сьогодні йшов з кентом по Львову, сьорбав каву і розмірковував над музикою, яка містить у собі загадку, і тою, яка призначена для розваг і не більше. Думаю, що зараз усі роблять музику на тиждень-другий, оскільки інформація тече невпинним потоком, який лише нагромаджується, то й музика підлаштувалась під це все. Чи добре це? У музичному плані, гадаю, ні, адже менше людей хоче зробити щось годне і надовго. Чи похуй мені на це? Абсолютно! Я роблю те, що вважаю правильним, а решта хай чинить аналогічно. Зараз ще й дивна тенденція шукати "чудаків" у зв'язку перенасиченням чимось нормальним. От той чувак звучить мимо нот, виглядає дивно та ще й музику я не розумію його. Це те, що мені необхідно! Принаймні за таким полюють редактори тих напівживих музресурсів, які граються у знавців "чудної" музики. Музика у 2020 — це нонсенс.

— Денні Дельта недавно казав у коментарі для Неформату, що зараз не час для великих релізів, коли у тебе нема грошей та зв’язків. Але от ти випускаєш альбом, хоча минулого року мав чимало синглів й один EP. To яке твоє бачення актуального музичного формату, або ж яким ти бачиш призначення різних форм релізів у наш час?

— Він у чомусь правий, адже це все теж пов'язано з плином інфи, яка не щадить нікого. От Північ видали альбом, який писали 5 років. Я там чую фразочки та згадки подій, про які люди встигли забути по 10 разів уже. З однієї сторони, неактуально, з другої, — рефреш тих подій, і комусь воно найс. Ми всі хочемо стати як не відомими, то визнаними митцями у своїх жанрах на території, де ми плекаємо цей жанр. На теперішній момент є хороші, відомі шляхи для просування свого матеріалу, які коштують грошей, тому Дельта правий: у будь-якому випадку кеш потрібен, або треба бути креативним мазафакою, який розірве комерційний шаблон просування чимось своїм, суперчесним та щирим. Це геніально, тому мало що так працює. Я написав альбом, бо не задумувався певний час над кількістю того, що вже маю. Просто працював у своє задоволення. Формат ЕР є актуальнішим, але альбом — то альбом.

— Ти збираєшся випускати "#олскул" на дисках. Як взагалі ставишся до релізів на фізносіях і чому надаєш перевагу сам? Або, може, комбінуєш?

— Так, диски роблю для колекціонерів, бо є такі. Сам же ж слухаю онлі на стримінгах, ютубах та саундклаудах, але коли тобі дають щось матеріальне, то, звичайно, це має вагу, і не лише у прямому розумінні :) 

— Працюючи над альбомом, ти мусив змінити кілька студій. Процес досить детально описаний у твоєму Телеграмі, але в чому причина таких частих змін і що врешті зараз із Kickit Records?

— Довелось попрацювати на різних студіях, дійсно. Спочатку приїхав у Львів на Kickit Records, де почав писати нові треки. З часом шляхи людей починали розходитись і Kickit не припинив своє існування, але змінив місце розташування. Там інша студійка ще проіснувала зо 2 місяці, але все пропало, і я дописував матеріал там, де було зручно. У наш час воно не б'є по загальній касі звучання, тому й не парився над цим.

Чому загнувся знаний у Львові і не тільки плейс, який у той момент звався Kickit Records? Тому що не завжди у людей спільне бачення фінальних результатів. У цьому випадку ніхто не винен, як то часто буває, просто "жизнь, вася, вєщічка".

— Як ти шукаєш та обираєш біти та бітмейкерів для своїх пісень? Які у тебе критерії?

— Вибір музики відбувається за відчуттями. У мене воно працює так, як і у будь-якого андеграундного репера, що пропагує свій смак, а не йде за смаком інших людей. Слава Іссу, мені ніхто не каже, під що я маю працювати, тому все, що ви почуєте — моє, пре воно вас чи ні. Колись багато працював у бум-беп стилі, фанкі шіт з класичними візерунками. Настільки остопизділо, що зараз просто страшенно тащусь від нової школи, тому і вибираю щось таке. А бітмейкери якось самі появляються у моєму житті, а вже з ними — нова музика. Jointjay — то бібой, який почав писати біти, і мене прям дуже чіпляє. Там і атмосфера, і стиль. Майже половина альбому під його продакшн. Так і живемо.

— Чи плануєш продовжувати співпрацю з Original Dizzy? Наприклад, мене твій EP "10 хвилин на березі моря" досить сильно впер у тому числі через його біти.

— Дякую, я там постарався зі сторони тексту, а Діззі дав дуже смачний звук, погоджуюсь. Я думаю, що вибрав найкращі біти з тої пачки, що він скинув. Певно, так і було. По-любому ми працюватимемо далі, після ЕР залітав трек, який не потрапив до альбому — "У сірому кольорі", який був під продакшн Діззі, але він ще вписав туди драмера і там класна партія ударок. Це як натяк, що на ЕР все не закінчилось.

— І ще про цей реліз. Ти писав, що він містить певні мудрості від 30-річної людини. То як воно пересікти в Україні рубіж 30 років? Відчуваються реально якісь зміни, пов'язані з дорослішанням, старішанням і таке інше, чи то все нав'язані стереотипи? 

— Ну, якщо чесно, то фіг зна, як то вже так сталось, що мені 31 рік. Ніби все летить, ти збираєш досвід, вдалі/невдалі моменти життя, які його формують. Починаєш читати не лише реп, а і людей. Розумієш, що в душі тобі десь 23, і зручно тобі з такими ж по віку, бо у твоїх однолітків менталітет, як у моєї мами, і це трохи прикро. Я десь читав, що несприйняття свого віку — це теж певний тип прокрастинації, бо мені вже рекомендують подбати про пенсію, обзавестись медичними книжками та бути акуратним під час сексу. Ну, типу не резинки юзати, а не перегинати палку, щоб серце не стало і т.д. Якщо дивитись з того ракурсу, то щось у тому є, але я — репер, мій ракурс трохи інший, тому крім досвіду нічого не помічаю за собою кардинального.

Стереотипи повсюди, віку вони стосуються теж, якщо не в першу чергу. Я неодружений, ніколи не був, не маю дітей — це ппц як страшно виглядає для моїх ровесників, і не тільки! Навіть ципки по 19 років цікавляться, чому то так, а я думав, там вже трохи інше становище по розуму. Насправді, хто де жив і ріс. Той, хто приріс до свого місця у 19, може мати стільки як мені, але в душі. У мене ж навпаки, ніби вже досвідчений дядько, перетнув позначку в 30, але в душі я молодий і готовий їсти свіжі ідеї!

— Наскільки важливим кроком для твоєї творчості став переїзд до Львова? Що він привніс нового? Адже велике місто — то більші можливості, але водночас у менших міст є своя особлива атмосфера, колорит, персонажі.

— Я вам так скажу: для людини, яка хоче тримати руку на пульсі сучасності, розвиватись і вносити у своє життя свіжі емоції, кардинально заборонено жити у містах на кшталт Рівного. Там нема нічого, крім отих колоритних персонажів, з доброї та поганої сторони, які або загнуться там, або втечуть. Не маю нічого проти Рівного, та мав "проти" себе у Рівному. Зараз Львова мені мало, тому вгадайте що планую?

Переїзд порішав багато чого. Я зустрів людей, які поділились своїми думками і баченням світу та речей, я дещо почерпнув. Я бачив тих, з ким не хотів би пов'язати своє життя, бачив тих, на кого хотів би бути схожим. У Рівному того не було, хоча я там сильно не засиджувався. У мене складне питання географічної належності, тому приємніше розуміти, шо я — вестсайдер, чувак, який увібрав дух заходу. Бррек.

— Натякаєш на переїзд до Києва?

— Так, швидше за все. То єдина точка, де все бурлить і якою всі лякають, тому я туди і хотів би добратись. Може, колись я вийду за рамки кордонів країни у своїх зазіханнях на постійне місце проживання, але поки що вірю в україномовний реп, тому буду тут.

— Розкажи, будь ласка, які в Україні є реп-лейбли та наскільки корисно релізитися за їхньої підтримки. Або ж досить залити все на Саундклауд, який начебто вважається найбільш актуальною платформою для реп-музики? 

— Якщо чесно, я не дуже нарізаю, які у нас є лейбли, бо здається, що їх пару штук, і я щось не чув за це. Я знаю, що лейбл несе в собі максимальний суппорт для артиста, починаючи від створення музики і до зйомки відео, одягу, концертів, промо і все-все, що може бути корисним у просуванні й отриманні з цього бабок. Чи є це у нас? Та хто його знає. Чув, що буде, Альона Альона там щось зробить. Але чи буде це лейбл, який займається розвитком реальних талантів, чи це буде шлях у маси для кентів і так далі, розписаних на пару років вперед — хз. Я у щось адекватне в найближчі роки не вірю.

— Що думаєш про актуальність реп-батлів у 2020-му? Бо збоку здається, ніби вже нема такого інтересу, як раніше, до них? Чи це лише моя ілюзія людини з-поза меж тусовки?

— Мені здається, що батли будуть завжди популярними, бо це видовище. Все залежить від учасників, адже якщо б'ються ноунейми, то всім срати, а якби в батлі брала участь Альона або Псючий з Калуша, то всі би прийшли, щоб спробувати розказати їм, типу от, нас не знають, а ми кращі. Воно якось так працює.

— Коли ти вів передачу ПЕС do it, досить сильно критикував видання rap.ua Відтоді нових подібних тематичних ЗМІ, принаймні такого масштабу, наче не з’явилося, але сам rap.ua зазнав ребрендингу. Чи змінилося твоє ставлення до цього ресурсу з часом? І яким ти бачиш ідеальне медіа про реп в Україні?

— Ну, я б не сказав, що дууууже критикував, так, тикнув носом в очевидність, про яку говорив на той момент весь захід. Ясно, що злоба впала на мене, бо я то озвучив публічно. Дивлюсь реп.уа відтоді і дотепер, бо, як ти кажеш, нема більше. Ідеальне медіа? Напевно, мало матеріалу для такого. Чекаємо спочатку на реп-вибух.

— Певний час уже працює сервіс RAPTOP. Чи користуєшся ним сам і наскільки ефективним ти б його назвав?

— Як тільки я побачив наявність такого ресурсу, відразу ж скинув туди свій свіжий трек про чебуреки. Тегнули мене на ФБ, певно, раз, може, двічі. Якщо й решта реагує на кожен лист, а там їх 50 людей приблизно, то робота все одно робиться, просто відслідкувати тяжко. Але, беручи за приклад себе, далеко не розпіздяя і доволі відповідального молодого Пса, не завжди є час зробити все, за що ти берешся, тож на ентузіазмі то далеко не заїде, якщо, часом, вже не приїхало. Але усім таким починанням я бажаю успіху, бо то неоцінена гідна робота.

— Про альону альону можна і хотілося б багато чого спитати. Але я зупинюся на тому, що мене бісить найбільше у цій всій історії. Лейбл по суті стер її попередню багаторічну історію у реп-сцені і топить із самого початку за "просту виховательку з Баришівки". Ніби ті ранні зусилля нічого не були варті. Як ти гадаєш, подібні “легенди”, у кінцевому результаті, шкодять чи допомагають сцені загалом?

— Я щось думаю, що воно не завадило б їй набрати таких самих обертів. Вирішили стерти, ну ок. Тебе бісить, а Альона дозволила витерти біля 10 років своєї активності, хай навіть не популярної. Якщо її то не бісить, то нас чого має? :) 

Я за трушіт, я за реп. Мені багато чого не подобається, та поки воно не стосується мене — я мовчу. Очікую появу ще одного, а потім другого "лейблу", чи то просто "конкурентів" для Альони та її крю, бо така майбутня монополія мене точно не влаштовує.

— Продовжуючи цю тему, прокоментуй, будь ласка, проєкт KALUSH та їхню співпрацю з Def Jam. Як би ти описав їхню творчість та що думаєш про підписання контракту з таким відомим лейблом?

— Дуже тяжко описувати комерційні продукти, от чесне слово. Ну, цей гурт поки що не має свого вираженого руху і так далі, є флоу Псюка, який я тут не чув, а все решта — я вже чув. Чув у покровительки навіть, далеко йти не треба. Думаю. що то час треба, щоб розкрились пацани, якщо розкриються. Поки що то жменя ягід, кинута у блендер, а на виході маємо щось кольорове і свіже. Глянемо, як воно приживеться у раціоні. Контракт, якщо справді підписаний, то це круто. Це типу лвл. Як воно все насправді, будемо бачити. Одним словом, все, що зараз необхідно мені та вам для оцінки, та й Калушу — час.

— Минулого року після появи альони альони багато хто намагався давати українським реперам поради, переважно про те, чому вони неуспішні і як їм до слави дістатися. Як ти, як представник реп-спільноти із багаторічним стажем, ці поради оцінюєш?

— Якщо це поради від тих людей, про кого я думаю, і вони причетні до промо Альони, то я читав, чув їх. Ну, вони дієві, якщо вони працюють. Ще я читав поради Варениці назбирати бабла і йти до нього, бо всі дно, і лише такі чоткі чуваки, як Саша, покажуть, куди йти та з чим. І знаєте що? Правду ж каже. Шось там знає, щось там пропхав і зв'язки напрацював. Я з розумінням ставлюсь до всього того, але маю свою думку. Відповім своїми рядками: "Я чув умови, яким має бути реп, аби пройшов в пройом дверей, потім хтось, може, забере... та ну, харе!"

— Зокрема не раз обговорювалася теза про те, що тематика українських реп-виконавців цікава лише самій тусовці. Не буду стверджувати, що сприйняла кожен прослуханий реп-реліз, але чимало пісень та альбомів мені цілком зрозумілі, а якісь теми і геть близькі. Може, людям просто ліньки шукати щось цікаве саме для них?

—  На рахунок тематики не погоджуюсь. У Штатах реп про реп зайшов, у Рашці зайшов, тут би теж зайшов, просто кажуть, що ні. Ніхто не розуміє, про що читають Калуш, але заходить))) Розглянемо Альону: реп, булінг, тяжко, самоіронія, ще трохи про реп, десь інша тематика пролетить. Не надто вузька спрямованість? Візьміть іншого репера, прикиньте, і вийде те саме, просто ще кладемо на ваги вибух жіночого репу у світі, бадіпазітів, я змогла і ви зможете, і є результат. Я раджу срати зверху на думку "компетентних" людей, бо вони не є компетентними. Вони кажуть умови, з якими їм буде легше працювати. Вам так підходить — збирайте гроші, а якщо ні — робіть щось на кшталт Паліндрома.

— Пройдемося по тематиці твого нового альбому. "Мама принца хотіла" — певно, найжорсткіший трек на релізі. У мене дещо змішані враження від подачі, але сама тема безвідповідального батьківства, яку ти підіймаєш, дуже важлива. Отож, чому ти вирішив написати такий текст: тебе зачепило щось конкретне чи ситуація в країні загалом? 

— Ну, хук зародився дуже спонтанно, коли ми говорили про таких от панянок, яким би лише вскочити до вагона під назвою "заміжнє життя", але через оце нав’язане стереотипне мислення вони не уявляють, що робити потім з цим далі. Ще гірше, якщо це по зальоту, як то кажуть. Нагадаю вам, що мені вже 31, тому я бачив і чув багато випадків, і то серед своїх знайомих. Хотілось розкрити це в треці, але не попсово і без якоїсь мотивашки, типу: "думай башкою, колись попрацюй рукою". Вирішив розказати жорстко, бо батя і мама — то теж люди, вони хотіли їсти, пити, гуляти, трахатись… До уваги брав не своїх творців, просто вигадував персонажів, які є загальним типажем вітряних людей. Я люблю той трек і реакцію на нього. Це лакмусовий папірець у альбомі, яким я визначаю свідомих і несвідомих людей.

- Якщо відкинути кілька більш веселих треків, можна сказати, що загалом альбом "#олскул" досить сумний і мінорний. І, певно, найкраще, цей дух передає, власне, пісня "Журба". Поясниш детальніше, що то за "поезія західенців" і чому все ж "тут кожен думає бідою"?

- Ну, прийдеться йти до історії нашого народу, де ми постійно страждали, боролись за існування своєї мови. Більшою мірою війна за мову триває, і я у супротив Бардашу скажу, що українську тут не цінують більше, ніж ту іншу, чужу. В нас люди злякані постійно, воно все передається з покоління в покоління. Мене моя мама вчить, що треба зайняти своє місце і тихенько бути, не рипатись. Звідки то в неї таке? Певно, передалось від її мами, яка застала значно гірші часи, коли така поведінка зберігала життя. Ця, так звана "журба", вона ж є основою української літератури та поезії. Авторів якої теж постійно гнобили, а більшість з них оцінили лише після смерті. У нас так заведено: цінувати людей тоді, коли їх уже немає в живих. Звичайно, зараз нам легко, ми можемо багато чого втілити, про що наші батьки і не мріяли, але журба осіла в менталітеті. Я знаходжусь серед таких самих людей у транспорті, на вулицях, у пивнухах і так далі, я це все чую і вбираю. Не можу я писати радісний фейк, якщо я це не відчуваю. Дайте мені бабок за мій реп, я зроблю собі хороші умови, і тоді ви почуєте веселого Пса, а поки що ти маєш рацію - альбом містить нотки журби, які щодня зможуть резонувати з майже кожним українцем, дідько забирай!

—  А що зараз із гуртом Ціна Ритму? 

— Ціна Ритму померла. Я її розвалив, чув таке. Потім чув по радіо, як це робить Аппекс. Думаю: "хух, як же добре перекласти розвал групи на іншого чувака". Ну, з однієї сторони, я можу погодитись, що останнім релізом від ціни була "Точка неповернення", бо він отако на трьох, по всіх канонах. І якщо пригадати, то там теж не всі всюди сквадом читаємо, як і у "Вічному двигуні", який вирішили не помітити і сказати, шо Ціні прийшов пиздик. У нас дуже різне бачення музики розвинулось від часу "Точки", у всіх трьох. Якщо вийде це все обмотати одним бітом, то ви почуєте нові треки, а поки що я скажу, що Ціна Ритму мертва, і розвалив її….еее, Джонні Дивний. 

— Час для банальщини, але поради — це завжди цікаво. Назви 5 українських та 5 іноземних релізів за останній час, які ти б радив послухати та чому.

— Ну, почнемо з рідного. Мав би назвати альбом "Пушка", але скажу поза списком, бо всі й так чули, і він є значимим у теперішньому реп-середовищі, безсумнівно, але увагу заслуговують менш визнані творці.

• Кашляючий Ед — Переклад
• Денні Дельта — Синхронізу!
• Nashiem Worryk — '88ТРЕШ
• Аромотерапія — В режимі запис
• Ціна Ритму — Точка неповернення

Забугорщина:

• Asap Rocky — Testing
• Skepta — Ignorance is Bliss
• J.Cole — KOD
• Kendrick Lamar — DAMN.
• Schoolboy Q — Crash Talk

— Яким бачиш майбутнє української реп-сцени у найближчі кілька років та якою бачиш свою роль у ній?

— Не бачу, але готовий поділитись своїми сподіваннями. Думаю, що реп стане популярнішим, однозначно, бо за ці пару років вилізе ще декілька комерційних проєктів, які урізноманітнять загальну касу і затягнуть нову аудиторію. В момент зростання популярності відкриється можливість для андеграундної сцени бути більше почутою, бо це відбувається і зараз, наприклад. Раніше з нами рахувалися ще менше.

Я кидати музику не збираюсь, тому моя роль у ній буде залежати від мене і не тільки, та, сподіваюсь, займу свою нішу, до якої звертатимуться цінителі того, що я роблю. Що б я порадив тим, хто це читає і сам щось пописує в зошит? Забийте на всіх тих, хто нібито розуміється, що ви маєте робити і як. Є ви, є ваше бачення, є ручка з папером або скрін (екофрендлі), є біти, є бажання зробити те, що ви хочете. Що може стати на заваді? Відповідь очевидна. Якщо нас цураються на музпорталах, ресурсах, шоу, то пора послати всіх і стати незалежним стилем, який не дивиться на пластиковий шіт, який не лише плаває Трешайлендом в океані, а ще й, сука, осів у моєму улюбленому музичному жанрі, у моїй культурі. Пора зрозуміти, що, в основному, все працює на взаємовигоді, і нікому не потрібні ваше бачення, самобутність і т.д. Всім треба написати або поговорити про те, що вже на слуху, адже це приносить перегляди, відвідуваність і так далі. Фак дет шіт, чи я не правий?

 Довгий Пес у соцмережах:

https://www.facebook.com/DovgiyPes
https://soundcloud.com/dovgiypes
https://t.me/dovheepes