Mauser: Панк — це форма мистецтва
Львівський хардкор гурт Maser цьогоріч випустив дебютний повноформатник, який має всі шанси потрапити у наш редакційний топ року! Отож, говоримо про цей реліз, українську хардкор-сцену та ставлення до панку в нашій країні.
Виник у 2018 році. Власну музику описують як суміш інфлюенсів Bad Brains, Cro-Mags, Underdog, Leeway. На рахунку колективу один сингл, LP, кілька відео та чимало живих виступів по всій Україні. До складу входять: Stan Ibrahim — вокал, гітара (автор обкладинок The Dops, Stinx, ПхШх та багатьох інших); Domo — ударні; Plum — бас та Yusuf — гітара.
На запитання відповідав вокаліст гурту Стен Ібрагім.
— Традиційне питання, та все ж: з чого почався Mauser, що було першочерговою ідеєю, мотивацією для створення колективу?
— Насправді ми всі, окрім гітариста, граємо разом уже досить давно, проте жоден зі спільних проєктів не дожив до сьогодні. А саме Маузер ми створили на репетиції, зібравшись після тривалої перерви. Спробували щось нове і вирішили реалізувати матеріал. Ідея… Ну, навіть не знаю, мабуть, нічого особливого. Просто розповідаємо про те, що нас хвилює.
— Не сказала би, що зараз у Львові багато хардкор-команд. Як гадаєте, чому так? І як щодо львівського хардкор-ком’юніті? Чи є воно і як виглядає зсередини?
— Це досить консервативне місто і, знаючи історію зародження панку ще з 90-их, тут дуже важко втриматись на хвилі. Ей, майже кожен кут у свастиках! Ну, але насправді не суть, просто ця течія не змогла набрати аудиторію з низки причин.
А ком’юніті, хех… нас тут декілька тіпів і ми інколи, щось робимо. Але нам дуже приємно, що в нас з'явилась аудиторія, яка стабільно відвідує панк-івенти. Є чуваки старої школи, і вони досі підтримують двіж, і є молодші, це скейтерська тусовка. Також учасники різних антиавторитарних ініціатив, яких можна зустріти на акціях у Львові.
— За час діяльності гурту ви встигли відвідати чимало українських міст та мали змогу оцінити атмосферу панк-концертів в Одесі, Києві, Харкові. Чи відчули ви якусь відмінність під час виступів? Публіка усюди однакова, або є якась різниця?
— Нам всюди дуже подобається, це точно. Всюди різні чуваки, і я от встиг за короткий час проникнутись усіма містами та гуртами. Харків для мене такий "пролетарський" і гурти відповідають цьому образу: усі такі потужні й напористі, без зайвого антуражу. І приймають, прям, дуже душевно. Мені от сумно, що не почув вживу Nearly Offensive, дух старої школи та барабанщик вокалить. Knifeman вдавалося слухати у Львові, досить швидкий та агресивний гурт. Bezlad нас приймали в Харкові й було досить круто.
У Києві трохи по-іншому, відчувається, що граєш із чуваками з джунглів, яким Київ і є. Особливо 044 HC, вони от відповідають своїй музиці. Reminded і Kentawr — це як зубодробильні бульдозери. І нам вдалося послухати Rude Riot, Leviathan та Kingpin — це як легендарні канци всяких War Zone чи Madball, безкінечний стейдждайв, хаос у піті та сингалонги!
Одеса — це не Україна й не Росія, там культурне життя має зовсім іншу течію, і взагалі просто гуляти там дивно (в хорошому сенсі). А одеська панк-сцена — це стиль, чіткий та безкомпромісний. Sundown дуже чіпляють крутими рифами, бандитський Ragtag з рвучим вокалом, ну й культові, це точно, Homesick та Redemption, швидкісні та мелодійні.
— Між виходом вашого дебютного синглу Justice і повноформатником минуло більше як рік. Як і чи змінилися за цей час ваш підхід до творчості, ставлення до власної музики?
— Сингл ми записували на швидкість, щоб організатори знали, чого від нас чекати. Це був KHHC fest 2019 і ми дуже хотіли там потусити, бо раз у рік десяток гуртів твого жанру збирається, це ж дуже прям круто.
А з альбомом ми запарились. Вирішили записати на якісному апараті та приділили йому достатньо часу. Не дозволяли проскакувати лажам, переписували, переробляли, вирізали, вставляли, коротше, було весело. Цей досвід дав нам можливість адекватно оцінити самих себе і стати кращими.
— Що в роботі над дебютним альбомом було найважчим, а що далося найлегше?
— Я не знаю, ми просто робили свою справу й максимально насолоджувалися процесом.
— А як ти писав тексти пісень? Бо покладений на музику вокал звучить суперорганічно, ніби окремий інструмент, але якщо дивитися на лірику лише як на текст, то її структура дуже дивна для сприйняття.
— Тексти — це найважче, що я взагалі робив у житті. Спочатку я прикидую мелодику, придумую основну тему, готую якісь основні фрази, а потім переробляю безкінечно аж до самого запису. Якби не запис, я й досі б переписував. Знаю, що важко читати, але я вважаю, що текст пісні є невіддільним, він не є поза межами музики, його не можна розглядати як поезію. Це як розглядати окремі об'єкти на живописі — закрите око виглядатиме, як пах, а оголена спина може здаватись пустелею. Насправді коли є текст у вигляді вірша, нема куди повернути, це жорсткі рамки. Є такт слів, і ти не можеш це порушити, викривити чи протягнути.
— Ваш трек "Твій день" наш рецензент Шпинат охарактеризував як PMA гімн (Positive mental attitude — мислення, яке пропагували Bad Brains і згодом багато хардкор-гуртів після них). Чи близька вам така філософія та сприйняття світу?
— Ми точно всі добре знайомі з цією течією. І всі навіть читали Наполеона Хілла за рекомендацією Dr.Know (Bad Brains), що прозвучала у фільмі "American Hardcore". Насправді важко це читати, бо все про фінанси, як вилізти з бідності та стати Рокфеллером. Але практики, які він пропонує, працюють у будь-якій справі, і Bad Brains це довели, точно. Тому це обов'язкова настільна література.
— Чому для тебе важливо співати українською мовою? І чому, на твою думку, більшість команд у вітчизняній хардкор-сцені надає перевагу англійській?
— Це не те щоби важливо, просто так сталось, що я думаю українською. Англомовні гурти, тут два варіанти: або хочуть залишити атмосферу, або цікава закордонна аудиторія.
— Ваша музика зараз у тренді, адже ви, як і багато молодих американських чи британських команд, переосмислюєте штатівський хардкор 80–90 років, зокрема nyhc. Тому цікаво, ви якось слідкуєте за тим, що робиться на міжнародній хардкор сцені? Які актуальні команди могли б виділити?
— Я не знаю, чи (ред. наша музика) у тренді. Переглядаючи лайви будь-якої хорошої команди, ми бачимо заповнені зали й у 80-их, і в 00-их. Хардкор — це якийсь окремий всесвіт мистецтва та культури. Це обумовлено тим, що жанр та субкультура дає змогу не бути обмеженою особистістю. Покоління чуваків, які грали у 80-их, не стали скучними занудами в стилі "колись було краще", вони надихали молодших і це дозволяло не помирати самому явищу. Ну й молоді гурти вносили щось своє. Тому зараз, переглядаючи щось на кшталт This Is Hardcore fest, бачиш нові гурти — ніби й нічого нового, але і є щось.
Точно можу виділити гурти Turnstile, Backtrack, Friction.
— У ваших треках яскраво чутно вплив таких мастодонтів NYHC, як Leeway, Bad Brains чи Сro Mags, але несподівано виринають відсилки до гранжу. Звідки ці інфлуенси у вашій творчості?
— Ми вже це не одноразово чули, але гранж — це останнє, що з'явиться в кожного з нас у плейлисті. Особисто я в якийсь період спробував Mudhoney, Soundgarden, Silverchair трохи Alice and Chains, але глибше, ніж просто знайомство, це не заходило.
— Візуальна складова у вас на висоті завдяки твоєму таланту й досвіду. Але чи процес роботи над обкладинками, афішам, мерчем якось відрізняється, коли працюєш для свого гурта, ніж коли для когось іншого?
— Відрізняється тільки діалогом, можна глибше все обдумати, бо я напряму обговорюю все з чуваками. Ну й можна довше опрацювати саму концепцію.
— Звідки взявся образ “простріленої собаки" з обкладинки альбому?
— Ми обговорювали декілька варіантів, абсолютно різних. Я робив начерки ще з 2019 року. У кінцевому результаті дійшли до цієї собаки, яка трапляється й у текстах. Вона є символом духу, який стараємось нести. Ми виросли в маленьких містах і до 15–16років бачили тільки хрущовки, закинуті заводи, недобудовані бетонні будинки та натовпи бездомних собак. Одного з таких, ще дитиною, я підгодовував і встиг прив'язатись. Він був завжди поряд, коли ми з пацанами лазили по газових трубах, грілися мівіною в закинутих спорудах, курили перші недопалки. Так от, громада вирішила зробити відстріл собак. Я вийшов у школу й мене не зустрів мій "бродяга", а зустріли застиглі трупи собак у цій бігучій позі. Вони були породжені цим світом і цим же суспільством, люди поставилися безвідповідально до їхнього життя, вони були викинуті та збились у групу, чим становили загрозу. Ну, блін, це ж панк, це те саме.
— В Україні, на жаль, досі побутує уявлення, особливо серед старшого покоління, що панк — це якийсь маргінал, алкоголік і взагалі антисоціальний елемент, якого краще сторонитися. Чим є для тебе панк-культура?
— Це було актуально в 90-их завдяки Сектор Газа й подібним колективам, для яких панк був саме таким. Що ж, це їхній вибір і це їхня епоха, тоді все було по-іншому. Хоча я сам і досі стикаюсь із такими стереотипами. На тусовках мені можуть налити й такі, тіпа, давай… Ну… Ти ж із цих… Очікують, що я набухаюсь і валятимусь у блювотинні. Не розуміють, що на них чекає годинна лекція про філософію, культуру та музику, яка це все супроводжує.
Оскільки це течія у філософії, яка увібрала в себе велетенську кількість літератури, кожен її розуміє по-своєму. Це можна прослідкувати за піджанрами, які формувались виходячи з коренів. Навіть серед нас трапляються якісь непорозуміння. Особисто для мене — це форма мистецтва і стиль життя. Це завжди претензійний настрій і критичне мислення.
— Альбом на дисках має видати лейбл Hypodermic Records, про що було відомо задовго до виходу лонгплею. А от на стримінгах реліз з'явився десь за місяць після його офіційного виходу. То фізичні носії для вас важливіші, ніж стримінги?
— Фізичний носій — це, скоріш, як данина старій школі. Ніхто не слухатиме ті ж касети, на яких випустили сингл. Це для барахольників. І я такий же.
— Якби ви могли видати спліт із будь-яким гуртом, який тільки можна уявити, хто б це був з України та із закордону й чому?
— Про спліти навіть не думали.
— Загалом по панк-сцені, по андеграунду карантин сильно не вдарив, просто створив невелику паузу в концертах. Водночас у нас практично нема дискусії, як у Штатах, про доцільність малих панк-івентів. Здається, майже ніхто не ставить під сумнів необхідність їхнього проведення, але загроза то зберігається. Тож ви, як команда, що виступає на таких заходах, як до них ставитеся в контексті пандемічної ситуації, політки держави і т.д.?
— Такі івенти збирають не більше як 100 людей. Не думаю, що це вплине на міста-мільйонники як Київ. У Львові ці цифри ще менші. Я думаю, що похід на ринок більш небезпечний. Ця вся ситуація тягнеться досить давно, і мені здається, що сам карантин має також сильні наслідки. Звичайно, не для тих же політиків, чиновників чи акторів, які закликають сидіти вдома. Це досить важкий період і важко придумати ідеальний вихід. Але просто зачинити нас вдома — це точно не вирішить нічого. Більшість населення складають звичайні працівники різних економічних структур, і ми ж знаємо, які зарплати, що і скільки коштує. І я особисто знаю, як це, коли ти місяць не заробляв. Навіть не уявляю рівень стресу і тривоги, якби мав дітей чи хворих батьків. Держава тут вкотре себе проявляє як паразитуюча інституція, як мінімум тому, що нас ніхто не звільнив від оподаткування на період карантину, не організовано ніяких структур по допомозі (окрім приватних), ПЛР-тести платні, маски — 20 гривень і це ще можна довго перераховувати.
— Чи маєте якісь очікування до кінця року й чи плануєте щось на 2021-ий?
— Ми зараз не плануємо нічого конкретного, оскільки ситуація з пандемією не дозволяє. Але хочемо побільше концертів, звичайно. А у 2021-му, можливо, зможемо почати записувати новий матеріал, який встигли зробити за цей період.
Mauser у мережі:
https://mauser3.bandcamp.com/releases
https://www.facebook.com/mauserhardcore/
https://www.instagram.com/mauserhardcore/
Обкладинка — фото Marta
