Music meets Art vol. 1

 

Кажуть, що архітектура - це застигла музика. У цих трьох словах такі різні напрямки мистецтва переплітаються і нерозривно пов'язуються між собою. І так було споконвіку. Візуальна частина вступала у симбіоз зі звуковою, текстовою або ж все об'єднувалося разом і представляло для глядача, слухача і читача цілий концептуальний проект.  

 

Один з найяскравіших прикладів такої плідної співпраці різних напрямків - це album art або ж оформлення обкладинок музичних альбомів. Про нього й піде далі мова, і вже є впевненість, що ця розмова не на один і не на два матеріали. Neformat.com.ua зайнявся дослідженнями цієї теми, тож зараз ми почнемо розповідати про взаємодію малюнку і фотографії зі звуком, іншими словами, відкриємо рубрику Music meets Art . 

 

Як і в будь-якому пристойному науковому дослідженні з історії або культурології, автор завжди спочатку звертається до основ, щоб зрозуміти суть досліджуваного предмету, а також показати аудиторії причини і цілі явища. Отже, історія оформлення альбомів почалася менш ніж 100 років тому, в 1938 році з американського художника Алекса Штейнвейсса. Саме він вирішив прикрашати обкладинки платівок тематичними малюнками. До його новаторства музика продавалася у конвертах зі звичайного коричневого паперу з якими-небудь написами. Конверт ніс чисто технічну інформацію, хоча й була своя естетика оформлення "яблука", штампу  та відбитку на обкладинці. Але це вже окрема тонка "нумізматична" історія.    

 

По суті художник зробив неймовірний прорив у комерційній сфері і у сфері образотворчого мистецтва, оскільки створив окремий концептуальний напрямок. У віці 21 року Алекс Стейнвейс вже був арт-директором Columbia Records. Його роботи зараз вважаються іконами жанру. Та й не складно собі уявити, наскільки візуалізація класики і золотого століття джазу сприяла поширенню музики серед населення. І все це було приправлено мініпостерами у яскравих тонах. Роботи Алекса Штейнвейсса бачив кожен, хто бачив музичні обкладинки: George Gershwin, Imperial orch under Rich. Rogers, Grieg 'Peer Gynt', Jazz 'From Then Till Now' і багато-багато інших. 

 

 

У 1940-х роках Columbia Records продовжила свої оформлювальні традиції і залишилася не тільки творцем окремого напрямку в мистецтві, а й продовжувала бути номером один у цьому напрямку. Естафету, а вірніше пензель, у Алекс Штейнвейсса перехопив Джим Флора.

 

Саме він намалював обкладинки Луї Армстронгу і Джону Колтрейну, а також створив свій неповторний художній стиль, в якому проглядається якась дитяча безпосередність, мультяшність, незграбність і африканська яскравість. Художник також працював з лейблом RCA Victor. А вже у 1950-і роки він доклав свій талант до чималої кількості альбомного арту. 

 

Джим Флора вплинув на масу сучасних художників, серед яких Пітер Ханс Доктер - провідний аніматор і режисер Pixar Animation Studios і Джош Егл, більш відомий як Shag. 

 

 

 

Забігаючи на одне десятиліття вперед варто сказати, що у 1952 році Джим Флора працював арт-директором у 'Park East' magazine, куди приносив публікувати свої перші ілюстрації тоді молодий ще Енді Воргол. Хто знає, можливо, знаменитий банан у Velvet Underground на дебютному альбомі теж був зроблений не без впливу Джима Флори, але про це трохи згодом. 

 

З настанням 1950-х років в альбомному арті стали використовувати все більше фото і робити акцент на зображенні самого виконавця, а не на зображенні емоцій від музики на папері. 

 

Конкретних авторів того десятиліття цифровий Всесвіт й історія мистецтв не виділила; відомо лише, що продовжував працювати Джим Флора і його підлеглі, а також кілька робіт, які стали еталонними, вийшли на лейблі Capitol Records. Серед особливо значущих виділяється платівка Frank Sinatra 'In the Wee Small Hours', картинка якої відсилає до жанру нуар в його первозданному стані, а сам реліз є одним з перших концептуальних альбомів. 

 

 

У 1950-ті виходило багато джазу і почався розквіт рокабіллі. Саме в це десятиліття з'явилися знамениті обкладинки Charlie Parker, Dizzy Gillespie 'Bird & Diz', John Coltrane 'Blue Train', Miles Davis 'Birth of the Cool', Chuck Berry 'Chuck Berry Is on Top' b Elvis Presley 'Elvis Presley'. Останній, до речі, став надалі дизайн-болванкою для The Clash 'London Calling' й Tom Waits 'Rain Dogs'. Також його скопіював один російський співак під гітару на плоту, який не любить Rolling Stones. 

 

 

 

 

Бум і різкий розвиток жанру album art припадає на 1960-і роки. Будь-який фанат епохи "дітей квітів" при згадці обкладинок того періоду рефлекторно крикне слово 'Beatles' і буде мати рацію, цього разу. Багато поціновувачів того часу ставлять на перше місце всіх часів і народів концепт і саме оформлення альбому гурту 'Sgt. Pepper’s Lonely Hearts Club Band',  яке спільно створили художник Пітер Блейк і фотограф Майкл Купер. Не обійшлося і без Пола Маккартні, який вклав свої думки у візуальне оформлення альбому.  

 

 

Взагалі ж у Бітлів, що не обкладинка, то шедевр, причому не тільки для того часу. Їх album art досі виглядає актуально, свіжо й органічно. Справа тут не в моді на брит-поп 20 років тому, або на інді зараз. Справа у часі, який не щадить нічого, а обкладинки The Beatles продовжують ставати класикою для чергової нео-субкультури. Як мінімум ще три із них заслуговують на увагу. 

 

Альбомний арт до 'Revolver' намалював для гурту художник Клаус Форман, за сумісництвом ще й учасник гурту Manfred Mann. Малюнок для платівки з чотирма портретами учасників Beatles був створений кульковою ручкою, і за ним вже розмістилися колажі з гуртом, які знімали фотографи Роберт Фріман і Роберт Вітекер. 

 

 

Далі за списком йде 'Yellow submarine' - психоделічний мультфільм, знятий режисером Джорджем Даннінгом, канадцем, який переїхав жити до Лондона. Про анімаційне кіно нехай розповідають спеціальні статті та вікіпедія, а у випадку з оформленням досить глянути на психоделічні тони платівки, і відразу стане зрозуміло, що до чого в цьому саундтреку і куди хто попливе на субмарині.

 

 

 

Не можна не згадати ще один з найкращих альбомних артів The Beatles, який був зроблений не у вигляді малюнку, а у вигляді фото. Це передостання робота колективу - 'Abbey Road'. Напевно, практично всі бачили чотирьох учасників гурту, які переходять дорогу на "зебрі" в Лондоні. 

 

Оформлення для альбому робив фотограф Іен Макмілан. Тоді для зйомок було виділено всього 10 хвилин, оскільки по цій вулиці йшов жвавий рух. Надалі, ці 10 хвилин створили шедевр, який до цих пір цитують, тиражують, пародіюють і вважають одним з еталонів оформлення музичних альбомів. 

 

 

Не тільки Бітлами єдиними, звичайно, прославилися 1960-і роки. І не тільки Туманним Альбіоном. По інший бік Атлантики на повну потужність вже штампувалися шедеври. Причому у буквальному сенсі, адже автор обкладинки 'The Velvet Underground & Nico' - Енді Воргол- у своїх роботах одним  з перших застосував шовкографію або трафаретний друк. Обкладинка першого альбому піонерів альтернативної музики являє собою банан на білому тлі з підписом художника і невеликим написом 'Peel slowly and see'. 

 

 

Гучно відзначився у 1968 році Джимі Гендрікс зі своїм 'Electric Ladyland', тим самим з масою оголених дівчат. Музиканту страшенно не сподобалася обкладинка, яку зробив фотограф Девід Монтгомері, бо спочатку в планах у гітариста було попросити Лінду Істман (майбутню дружину Маккартні) зобразити групу людей з дітьми на тлі скульптури Аліси в країні Чудес, що в Central Park міста Нью-Йорка. Але, лейбл розпорядився інакше, чим заслужив визнання обкладинки порнографічною з боку деяких звукозаписуючих дилерів. У Європі матеріал розповсюджувався під патронатом компанії Polydor. 

 

 

У США 1967 року також відзначився своєю обкладинкою з фото гурт The Doors, який того року випустив альбом 'Strange Days'. Платівку прикрашають вуличні артисти з Манхеттена, от тільки в той день їх виявилося мало, тому роль жонглера на фото виконав асистент фотографа Джоеля Бродського, а гру на трубі зобразив цілком випадковий водій таксі за символічну плату в $ 5. 

 

 

При описі 1960-х і багатства тих років на яскраві психоделічні і флюоресцентні тони забувати про Pink Floyd  було би справжньою профанацією і злочином проти космосу. У плані альбомного арту вони тоді випустили три цікаві роботи: A Saucerful of Secrets (1968), More (1969) і Ummagumma (1969). На першу обкладинку досить просто подивитися, щоб зрозуміти, наскільки яскравий досвід пережили всі причетні до альбому. 

 

 

Другий альбом 'More' став першим LP саундтреком для гурту і першим, зіграним без головного мандрівника по психоделічних світах Сіда Барретта. У його оформленні вже менше тонів і більше концептуалізму з символізмом.  

 

 

І, мабуть, найбільш дивний реліз Pink Floyd 'Ummagumma', був випущений в 1969 році і заслуговує не меншої уваги. В оформленні платівки також використовувалося фото, тільки зі зверненням у відображення і безкінченність. Більшість цінителів музики багаторазово натикалася на цей арт і поринала у важкі роздуми при його спогляданні.  

 

 

Кінець десятиліття хіпі успішно завершили Led Zeppelin зі своїм однойменним дебютом, на якому зображений перший момент загорання дирижабля Гінденбург. Цей арт зіграв на руку музикантам і зробив свій чорно-білий PR на зорі їхньої кар'єри. Під час концерту тоді ще маловідомого гурту в Данії родичка фон Цеппеліна (творця дирижабля) пригрозила, що доб'ється скасування концерту  через суд. Тоді замість Led Zeppelin музикантам довелося виступити на сцені в Копенгагені під назвою The Nobs. 

 

 

Ще одним яскравим фіналом 1960-х став перший альбом King Crimson.Його візуальна складова зі спотвореним обличчям у яскравих фарбах відмінно ілюструє завершення великої психоделічної епохи. І, можливо, навіть погляд у ліву сторону на оформленні 'In the Court of the Crimson King' відображає весь жах бед-тріпів, яких в ту пору траплялося чимало.

 

За словами Роберта Фріппа - це і є той самий Schizoid Man з пісні, якою і починається одна з найвпливовіших платівок прогресивного року. Автором альбомного арту став Баррі Годбер, комп'ютерний програміст (так, вже тоді), який помер від серцевого нападу в 24 роки практично відразу після виходу альбому.

 

 

У перші три з невеликим десятиліття в album art почали тільки формуватися стилі і створюватися якісь правила жанру. До малюнку прийшла фотографія, колажі, каліграфія. У наступні десятиліття, навіть роки, музики стало ще більше, а потім ще і ще. Звичайно, всьому, що записувалося і виходило потрібно було надати "товарний вигляд". 

 

У 1970-ті з'явився punk, потім industrial, далі hardcore і маса інших яскравих напрямків. Попереду чекає ще маса історій: про DIY, комікси, маскотів, традиції візуального оформлення різних стилів, важких і не дуже. Але про це далі, у деталях і по поличках. Music meets Art тільки почався, а скільки всього ще попереду.