Music meets Art vol. 2

Що таке album art, хто його вигадав і в якому напрямку він розвивається. Як перетворити звуки в малюнок, і які художники співпрацювали і продовжують співпрацювати з музикантами. Про це й багато іншого у продовженні нашої серії статей.

Настали 1970-ті роки, а з ними у світ музики прийшли революційні зміни: у звуці, образах, подачі, підході до поведінки на сцені, розслабленості та комерціалізації експериментів. Ці фактори торкнулися album art так само, як і всі інші сфери світу звуків. Десятиліття відходило від психоделії повільно, натикаючись на гострі й тупі кутки підсвідомості. Топові гурти видали на-гора масу продуктів, один кращий від іншого. Художники тільки й робили, що чистили свої інструменти, адже кожного ранку потрібно було приступати до оформлення чергової обкладинки альбому. Фотографам теж не доводилося сумувати без діла.

Розвивати тему "Music Meets Art" ми плануємо індуктивним методом, тобто від загального до індивідуального. Крокуючи повз десятиріччя врешті ми повернемося до початкової точки і розкладемо на молекули ті обкладинки, які вважатимемо знаковими. Так само розберемо по растрах і векторах кожний сегмент картинки, але зараз пропонуємо вам відправитися у повітроплавання через епохи. Зверху видно краще, і нехай це буде спокійний політ на дирижаблі - з його швидкістю вистачить часу затримати погляд на кількох зображеннях.

Одним з найбільш плідних колективів шумних 1970-х років був Led Zeppelin. За це десятиліття вони записали 5 альбомів, три з яких часто згадують критики, причому не тільки через їх зміст. Першим у цьому списку йде "Led Zeppelin IV", який вийшов у 1971 році. Його ще називають "непідписаним альбомом". На обкладинці немає жодного надпису. Малюнок: на обшарпаній стіні висить картина з чоловіком, який несе зв'язку хмизу. Імовірно, вона була написана в XIX столітті, автор невідомий. Роберт Плант придбав її в одному з антикварних магазинів. На зворотній стороні четвертого релізу гурту представлені руїни Бірмінгему з висоткою Солсбері-тауер.

Метою оформлення було показати баланс між селом і містом, нагадати про екологію і чуйне ставлення до планети, на якій ми живемо. Всі ці елементи - відсутність написів, баланс урбанізму і природи, невідомий автор з позаминулого століття і зображення самітника з карти Таро всередині непідписаного альбому - та ще їжа для роздумів. Очевидно, Пейдж з Плантом ще тоді запустили хороший філософський тролінг.

Джиммі Пейдж тоді був просто зачарований темними силами і особистістю Кроулі. Він навіть придбав його особняк. Ходили чутки, що гітарист Led Zeppelin якщо не підписав договір з дияволом, то явно потиснув руку якомусь із демонів, щоб гурт став популярним. І дійсно, Зепеліни різко пішли вгору.

Але далі пішла маса невдач і провалів, які могли привести і привели до непоправних трагедій. Власник землі, який продав будинок Кроулі Пейджу, наклав на себе руки, а чиновник, який мав якесь відношення до угоди, помер у психлікарні. Роберт Плант мало не загинув з усією родиною в автокатастрофі, помер барабанщик Led Zeppelin Джон Бонем, а потім і син Планта.

Багато дивного і поганого стало в один момент оточувати гурт. На ці питання Джиммі Пейдж навряд чи дасть відповіді. А захоплення окультизмом і Кроулі в музиці ще багато разів дасть про себе знати. Наступним до нього з головою пірне гурт Coil, але це вже інше десятиліття й інші обкладинки.

Арт для наступного альбому гурту - "Houses of the Holy", теж гідний окремої уваги в нашій статті. Упевнений, ви бачили його багато разів. На ньому зображені діти, що лежать, сидять і деруться по величезних валунах. Цей колаж був зроблений на "Дорозі гігантів" - величезних базальтових колонах в Ірландії. Моделями для оформлення обкладинки стали 6-річна Саманта Гейтс зі своїм 4-річним братом Стефаном.

Готові фото з дітьми розфарбовані вручну, оскільки художники Сторм Торґерсон і Обрі Пауелл хотіли домогтися сонячної яскравості, а погода під час зйомок була похмурою. Обидва автори працювали у відомому британському дизайнерському агентстві Hipgnosis, яке прославилося саме альбомним артом. Контора працювала в різний час з Pink Floyd, UFO, The Alan Parson's Project, Genesis і т.д. У цьому агентстві також працював Пітер Крістоферсон, той самий з Coil, до яких ми доберемося трохи пізніше.

І, звичайно, не можна не згадати "Physical Graffiti", третій і останній в сьогоднішньому огляді знаковий альбом періоду 1970-х від Led Zeppelin. На обкладинці - фото симетричного будинку, а букви з назвою релізу вставлені у вікна. Дизайнером обкладинки виступив Пітер Коррістон, який також працював з New York Dolls, Tom Waits і The Rolling Stones. "Physical Graffiti" номінувався на Греммі як краща обкладинка і не раз входив у десятки-двадцятки кращого album art.

Цікаві факти: як уже згадувалося раніше, у творчості музикантів, таких улюблених серед хіпі, є відсилання до Алістера Кроулі. І під час запису "III" в результаті вийшло два майстер-диски, які були підписані цитатами з книг магістра. На двох оригінальних платівках красувалися фрази: "Do What Thou Wilt Shall Be the Whole of the Law" (Роби, що хочеш - такий весь закон), "So Mote It be" (Хай буде так), "Love Is the Law" (Любов є закон) або ж "Love Under Will" (Любов у згоді з волею).

Коли вийшов перший тираж конвертів для платівки, там не було вказане ім'я продюсера Террі Дона Меннінга. Джиммі Пейдж розпорядився знищити весь перший друк і, вклавши власні кошти, надрукував новий, який надалі став оригінальним тиражем альбому "III".

Про наступну команду нам люб'язно погодився розповісти Necromandus, котрий авторитетніше за будь-яку Вікіпедію може розповісти про основоположника значної частини тих стилів, які зараз слухають читачі Неформату.

Black Sabbath - S / T - мабуть, один з найбільш знакових альбомів початку 70-х. Хтось може сказати, що "Black Sabbath не першими почали грати метал", і, швидше за все, матиме рацію. Але те, що вони першими почали грати музику, схожу на дум-метал, сумнівів не викликає.

Трохи фактів. Саббати записали і звели альбом на початку 70-го року, і їх менеджер отримав близько 15 відмов від різних музичних лейблів, перш ніж керівництво Vertigo Records (новий підрозділ концерну Phillips / Phonogram) виявило бажання видати альбом.

Між тим, до першої платівки Black Sabbath у Vertigo було аж ... шість релізів. Як зазвичай відбувається в таких випадках, гурт взагалі не претендував на те, щоб хоч якось впливати на рішення з приводу оформлення альбому. Дизайном обкладинки зайнявся Keith MacMillan (більш відомий як Marcus Keef).

Композиція обкладинки складається зі старої будівлі і жінки, яка більше схожа на примару. Будівля - це водяний млин Mapledurham, який знаходиться в Оксфордширі. Цей млин був побудований у 15 столітті, відновлений після Другої Світової і навіть зараз перебуває у робочому стані. Жінка на фото була найнята Кіфом особисто. До речі, якщо дати волю фантазії, можна припустити, що вона тримає на руках чорну кішку.

А тепер уявіть себе на місці меломана тих часів. Телебачення розвинене слабо, кліпи все ще є великою рідкістю, а вся візуалізація музики відбувається за допомогою обкладинки альбому. Ви купуєте диск, одягаєте навушники і слухаєте запис, розглядаючи кавер-арт.

І ось Ви розпаковуєте альбом, всередині зображений перевернутий хрест, в якому надруковано коротку, але дуже похмуру розповідь. Голка торкається платівки і перше, що Ви чуєте, - це гуркіт грому і звук дзвону. Укупі з обкладинкою, схожою на ілюстрацію до книги-хоррору, це була гримуча суміш, яка послужила відмінним стартом для гурту, а надалі стала класикою хард-року і металу.

Гурт The Rolling Stones з альбомом "Sticky Fingers", мабуть, замкне короткий огляд знакових колективів, які грали рок-н-рол в 1970-х. Реліз вийшов у 1971 році, і до створення його обкладинки доклав руку Джон Пеше, також відомий своїми роботами для Джимі Хендрікса, Judas Priest, Девіда Бові, The Who і багатьох інших. Важливо відзначити, що той же Пеше вигадав і знамените лого гурту - ті самі губи з язиком, яке і донині красується на футболках меломанів. В оригіналі на платівці з джинсами була справжня блискавка, відкривши яку можна було побачити білі труси з ім'ям Енді Воргола і підписом "цього фото тут могло і не бути".

Цей дизайн заборонили в Іспанії, замінивши його на менш розпусний, - з відрубаними пальцями у кривавому соусі. На радянському просторі альбом був перевиданий, тільки по-своєму. Замість блискавки на джинсах була зображена армійська бляха з п'ятикутною зіркою. Напевно, ці джинси могли б заборонити і в інших країнах, але тоді час невблаганно рухався вперед, вже з'являвся панк і навіть ранній пост-панк.

За активне десятиліття семидесятих розвинулася і продалася ціла маса нових імен і марок. Це твердження справедливе і для гурту Sex Pistols, мабуть, одного з найголовніших популяризаторів панку у світі. Їх єдиний студійний альбом "Never Mind the Bollocks, Here's the Sex Pistols" став одним з детонаторів-антиподів, які підірвали культуру хіпі. Обкладинка релізу дотепер є іконою стилю, хоча у візуальному плані, Пістолети більше відомі своєю "Anarchy in the UK" з порваним британським прапором і шпильками. Тоді манірні жителі дощових островів навіть не здогадувалися, що їх Union Jack може стати одним із символів панку, чому сильно посприяли підопічні Малкольма Мкларена. Зараз, щоправда, його носять всі, кому не лінь.

Тим часом по інший бік океану вже був CBGB, розвивався панк, і Ramones "запалювали" музикою і способом життя не гірше за своїх англійських колег. Вони вважаються одним з еталонів стилю не тільки за зовнішнім виглядом. І якщо піднімати одвічну суперечку про те, звідки панк взявся насправді, то це все-таки буде США, а не Старий Світ. Малкольм Мкларен з Вів'єн Вествуд просто популяризували його за допомогою зовнішньої атрибутики і свого магазину Sex в Лондоні. А стандартний панк 1970-х виглядав так, як Ramones на обкладинці свого однойменного альбому 1976 року.

Ми вже розповідали у першій частиніматеріалу, що художники album artстворили для Елвіса мало не готову дизайнерську модель, в яку можна вставляти свої зображення і змінювати букви відповідно до назви. The Clash в кінці 1970-х так і вчинили. Саме кінець 1970-х почав відкривати для світу епоху пост-панку. Не те, щоб його попередник сильно набрид за такий короткий проміжок часу, просто тоді панк лабали всi, хто не вмів грати.

Деяким це не подобалося, наприклад, одним хлопцям з Манчестера, які сходили на концерт Sex Pistols, подивилися на все це неподобство і вирішили зробити щось інше. А на виході взагалі стали прабатьками готів. Зараз кожен серйозний любитель похмурої музики хоч десь, але зберігає зображення "Unknown Pleasures" від Joy Division. Те саме, чорно-біле, на якому зображені хвилі пульсарів. Мінімалізм, лаконічність і надрив. Дизайн обкладинки робив Пітер Севілл, який працював тоді з лейблом Factory Records, на якому видавався гурт. Він також відомий своїми роботами з Duran Duran, Peter Gabriel і King Crimson.

Ще одним знаковим пост-панковим альбомним артом стало оформлення Public Image LTD., гурту вже колишнього панка Джонні Роттена з Sex Pistols. У album art'і першого альбому ще одних батьків пост-панку і денс-панку немає нічого незвичайного - просто фото вокаліста з пристойною зачіскою і нефарбованими волоссям...

Але реліз був настільки очікуваним, що, незважаючи на відсутність цілісної картини, моментально став культовим, і обкладинку "First Issue" 1978 року миттєво записали в розряд "кращих" і "значущих". Фото до неї зробив фотограф Денніс Морріс, який згодом і створить знамените лого PiL, зображене на таблетці.

Але не тільки пост-панком і легендарними мастодонтами жили 1970-ті роки. Вже щосили гриміли електронні звуки і на слуху був Девід Боуї.

У 1973 Зіггі Стардаст (одне з творчих втілень і альтер-его Девіда Бові) вирішив прийняти іншу сутність і на якийсь час став "Аладдіном у здоровому глузді", про що заявив на своєму альбомі того періоду. Насправді назва релізу - це гра слів "A Lad Insane" - "божевільний пацан", простіше кажучи. Ця музична праця показала світові Бові з блискавкою на обличчі, і саме цей образ донині масивно тиражується усіма, кому не лінь.

Навіть "божественний серіал" по Нілу Гейману не залишив без уваги образ Девіда Бові, створений 43 роки тому. Цього разу образ приміряла Джилліан Андерсон. "Aladdin Sane" надійно увійшов в історію альбомного арту і міцно зайняв своє місце в сотні найбільш популярних обкладинок.

Жива музика живою музикою, але не можна забувати, що є ще електронні сегменти звукового світу, які прекрасно взаємодіють з образотворчим мистецтвом. Незважаючи на те, що жодне видання не поставило у приклад album art Brian Eno "Music for Airports", ми вважаємо, що цей альбом став стартом популяризації ембієнту. Саме тому він заслуговує окремого абзацу в огляді альбомного мистецтва 1970-х років. В оформленні "музики аеропортів" начебто нічого незвичайного, але ми можемо провести алюзії з пачкою "Беломора", де була зображена карта, по якій літали пілоти Ту-134 в одному старому радянському анекдоті.

Однак, тут справа трохи в іншому. Цей реліз так сильно вплинув на формування "навколишнього" стилю в музиці, що про нього просто не можна не сказати пару слів. Більш того, треки з цього альбому багаторазово використовувалися і використовуються для підзвучки творів візуального арту та інсталяцій. Наприклад, в 1980-і "Music for Airports" звучала в лобі Нью-Йоркського аеропорту Ла-Гуардія. А це самий, що ні на є Music Meets Art!

Поруч з Іно того періоду нога в ногу йдуть Kraftwerk зі своїм "The Man Machine" (Die Mensch-Maschine - ред.), який також зробив революцію серед музикантів, що грають без гітар і навіть без довгого волосся. Існує маса досліджень про реліз, а про його оформлення які тільки легенди не ходили. Одна з найбільш неймовірних полягала в тому, що реліз був створений і записаний на замовлення КДБ.

Хто б що не думав: 4 мови на обкладинці (німецька, англійська, французька і російська) - це виключно прикол авторів оформлення, незважаючи на те, що обкладинка зроблена в стилі радянського конструктивізму. Над ним працювали 4 німці: Ральф Хюттер з самого Kraftwerk, Флоріан Шнайдер, Карл Клефіш і Джоан Замбріскі.

Правда, є один конспірологічний нюанс - напис: "Я — твой слуга, я — твой работник" на задній стороні альбому (з пісні "Die Roboter" - ред.), написаний російською мовою. Але це швидше тролінг, як висловилися б сьогоднішні слухачі.

А поки що на порозі 1980-і, і вже згадуваний вище Пітер Крістоферсон приходив уві сні до всієї редакції і єхидно посміхався. З огляду на те, що Coil (це саме той Крістоферсон - ред.) були оккультистами, то це вже насторожливий знак, і потрібно швидше сідати за наступний період в історії альбомного мистецтва, поки громадськість обговорюватиме цей. Інакше є ризик, що їх лякаючі образи почнуть наздоганяти автора статті з першого ж альбому.

Уже тоді почав змінюватися формат самих обкладинок через зміну музичних носіїв. Завдання почало ускладнюватися, адже на обкладинці касети складно вмістити масивну деталізацію. І на альбомі Zos Kia / Coil "Transparent" вже з'являється лякаючий символ. На касеті, що вийшла в 1984 році, зображена Тіамат. У аккадської міфології - драконоподібна богиня, яка персоніфікує початкову стихію. І тут учасники industrial проекту залишили велике поле для роздумів.

Істота з тулубом лева і головою і крилами орла має двоїсту і суперечливу природу: з одного боку, воно може захищати людей і все живе, а з іншого, нападати і знищувати все без розбору.

Coil з самого початку своєї дискографії оточили себе загадковістю, а також багатьма недомовками. І це тільки перший спільний з Zos Kia реліз.

Безумовно, не тільки цими 11 релізами жило одне з найдинамічніших десятиліть XX століття. У читача виникнуть питання - а де ж ...? У три крапки можна підставити навіть Михайла Сергійовича Боярського. АЛЕ! Нам би і самим хотілося, розповісти про час початку CBGB або про Factory Records, і ми це зробимо, тільки вже в інших статтях. Адже у нас з вами утворився просторий майданчик для дискусій!

Матеріал вичитували, доповнювали \ урізали, коментували: Олександр Масовець, Ярина Денисюк, Філіп і Сергій Доброві, Necromandus, Альберт Цукренко, Elizabeth Hilgurt. Величезне їм спасибі!

Переклад на англійську: Валерій і Юлія Корнєви.

Матеріал підготовлено за підтримки:

RobustFellow Bandcamp Facebook VK Twitter

Ethereal Riffian Bandcamp Facebook VK

Усі частини матеріалу тут:
https://www.neformat.com.ua/rubrika/music-meets-art

All images are copyrighted by their respective copyright owners.