Руйнуючи рамки: автентичність та екстремальна музика

Андрій Печаткін, відомий, як учасник гурту Signals Feed The Void, музику якого точно не назвеш пересічною, дебютував на нашому сайті у якості автора статті про експериментальну сцену Нової Каховки. Зараз же Андрій зробив підбірку колективів, музика яких часто не є легкою для сприйняття, але саме тим і вражає. Звісно, це дещо суб'єктивний підхід, але ми не маємо приводу сумніватися у доброму смакові та музичній ерудиції автора, тож сприймайте цей матеріал не як ТОП, або рейтинг, а радше як нагоду пригадати чи й відкрити для себе складних, але й цікавих, представників українського андеграунду. 

***

Якщо подивитися на вітчизняну важку музику, то можна знайти безліч хороших гуртів, але є одне "але". Коли я слухаю щось на кшталт нью-вейву, то хочу чути приємні гармонії та мелодії, структуровані у пісенну форму. Коли шукаю важкі андеграундні колективи, прагну почути щось незвичайне та девіантне: відчути протест проти засилля кліше та стандартів.

На жаль, багато хто з вітчизняних музикантів керується тим, щоб завоювати прихильність пересічного слухача, коли створює свою музику, — доводиться йти на компроміси. У кращому разі, діячі андеграундної культури намагаються ототожнювати свою творчість з окремими закордонними гуртами через власну любов до цих самих гуртів. У результаті, ми маємо кілька десятків вітчизняних аналогів більш-менш відомих закордонних колективів. Але які дійсно самобутні важкі гурти існують або існували на теренах Незалежної? 

Далі мова піде про колективи, які не здобули великої популярності, але створили шедевральні альбоми; про музикантів, які не боялися робити щось нове, руйнуючи, а не наслідуючи існуючі рамки. 

Хвилини Тисячі Мільйонів

Однойменний реліз цього колективу побачив світ у далекому 2003 році. Найбільш вдалий термін, що характеризує стиль двох дебютних пісень ХТМ — це ню-метал, але важчий та більш злий, ніж було прийнято грати та слухати. Вже тоді можна було відчути бажання музикантів створити щось унікальне.

Проходить всього рік, і Хвилини Тисячі Мільйонів роблять шалений стрибок разом EP "Жада Поглине". Звучання чотирьох пісень релізу заглиблюється в експериментальні терени та повністю втрачає ню-метал складову. Натомість, ми можемо почути щось на кшталт Eleventh He Reaches London періоду "The Good Fight for Harmony" за рік до його виходу в більш брутальній формі. Експериментал, блек, хардкор, інді, нойз та сладж — ось теги, якими музиканти характеризували свою творчість. І дійсно, елементи всіх цих жанрів можна почути в чотирьох піснях релізу.

Окремої уваги варті тексти пісень ХТМ. Не полінуйтеся зайти на бендкемп та почитати. Ось один із них:

Серед зірок, розкинутих в безкрає,
Серед зірок летіти… очікувати… мліти…
Так схожі ми,
Дороги наші не сплітуться в вузол,
Бо кожен має свою нішу,
Бо кожен не вмира, вмира.
Як птах осінній в бурі обдира крила,
Замахується, як надприродна сила, та дарма.
Він птах, не бути іншим йому, лиш хіба
Віддати данину тому, що породило його.
Мовчи і слухай, як стікає у тобі життя,
Немов пісок у піщаних "часах".
Хвилина не вмира сплива по іншу сторону життя,
Твого життя, пливучого у вічність.
Мовчи. Дивись у ніч, вслухайся у тишу.
Смакуй завислу пустинь, страшну німоту
І ломоту не в тілі, а в невідомому тобі,
Що ніби бачиш все у сні,
Який ніколи не скінчиться.
"Серед Зірок"

Але на цьому експерименти колективу не закінчуються. Сопілка, що з’являється в останній пісні вищезазначеного EP, стає лейтмотивом альбому "Глибини Над І Я", який побачив світ у 2005 році. Еклектика, притаманна другому релізу, розкривається ще яскравіше: музика стає більш злою, холодною та відчайдушною, сопілка додає фолкової атмосфери та якоїсь хиткої надії на краще, але жодна з пісень нічого хорошого не обіцяє.

Я б міг ще довго писати про цей, безумовно, недооцінений та майже забутий сучасниками колектив, але краще послухайте все самі. Хвилини Тисячі Мільйонів — це дійсно девіантна музика, яку створювали наперекір всьому.

Gravitsapa

Gravitsapa — ще один колектив, який почав з ню-металу та пройшов дуже тернистий шлях. У 2009 році гурт видав свій демо-альбом "Вільне радіо Альбемута", до якого увійшли чотири пісні. Стилістично це був мат-рок, який би грав Сергій Курьохін: швидка та атональна музика, у якій періодично з’являються джазові гармонії, перемішується з елементами прогресивного року 70-х. Любителі канонічного мат-року скажуть, що це не мат-рок, поціновувачі прогресиву вищезазначеної епохи теж навряд чи оцінять реліз, а джазмени взагалі не стануть це слухати. Але якщо хтось захоче розширити кругозір та вийти із зони музичного комфорту, то "Вільне радіо Альбемута" — це ідеальний для того привід.

Окремо слід відзначити і кліп на пісню "Риба", що вийшов кілька років потому.

 "Вільне радіо Альбемута" було видано під назвою "Free Radio Taxipod" на лейблах HYSM? та Damage Limitation Records разом з другим релізом Гравіцапи "Vulgata" у 2013 році. Нова робота була готова раніше, але чекала свого часу через складнощі з лейблами. Мало хто наважувався видати такий сміливий реліз. Але врешті-решт це сталося. Звучання "Vulgata" стало більш еклектичним, різноманітним та важчим завдяки складнішим ритмічним рішенням та незвичайним для першого релізу структурам пісень. Також, на другому релізі можна почути медитативно-гіпнотичні частини, які гармонійно вписуються у структурований хаос прогресивно-мат-рокових гітарних партій.

Але експериментальний градус перших двох релізів виявився замалим. Тому лідер колективу Саша Жабокрицький вирішує переосмислити свою ранню творчість, результатом чого стає альбом "Demo​-​2". По суті це такий собі аналог "Pain Remixes The Known" від Ephel Duath: музикант створює новий альбом, перероблюючи вже існуючі записи. Стилістично ж "Demo​-​2" — це пост-індастріал, але на основі того самого мат-року та прогресиву, який можна почути на перших двох міні-альбомах Гравіцапи. 

Далі ж з Гравіцапою відбувається ще одна трансформація: колектив переходить у стан перформативно-імпровізаційного. Відбувається переосмислення академічного авангарду та поєднання його з ноу-вейвом, індастріалом та іншими жанрами. Послухайте, що з того вийшло:

Starchitect

На початку цього десятиріччя в українському андеграунді був популярним пост-метал. Що залишилось від нього сьогодні? Майже нічого, окрім Zoanthropy та Nug. Що цікавого існувало тоді? З десяток досить самобутніх колективів, з-поміж яких вирізнявся один. У той час, як усі гурти намагалися грати мелодійну музику, використовуючи при цьому переважно стандартні кліше, Starchitect нехтували "приємними" акордами та хуковими мелодіями. Колектив грав сирий та дисонансний пост-метал зі складнішими структурами пісень, ніж у колег по сцені. Можете послухати дебютний альбом "No" (2011), щоб пересвідчитися у цьому.

Хвиля пост-металу дуже швидко спала, а гурт зник з радарів майже на половину десятиріччя, але після п’ятирічної паузи нагадав про себе одразу двома альбомами: "Results" (2016) та "Shift" (2016). Обидва релізі шедевральні. По-перше, це найскладніша музика, яку породив вітчизняний андеграунд: довгі пісні зі складними структурами, постійні зміни розмірів та темпів, абсолютно нетипові ритмічні рішення — такого точно ніхто не наважувався робити. По-друге, музика залишається досить мелодійною, на відміну від тієї ж Гравіцапи: нові пісні Starchitect можна навіть наспівувати (але не завжди). Отже, колектив витримує чіткий баланс між мелодійністю та складністю, що досить рідко зустрічається навіть у міжнародній практиці. Це все ще пост-метал, але вже зовсім іншого ґатунку.

Raw Grip

Ще один унікальний представник важкої вітчизняної музики — це Raw Grip. Бас, барабани та вокал — ось і всі інструменти в арсеналі колективу, але мінімалізм у складі спонукає кожного з учасників розкриватися на всі сто відсотків.

Що ж стосується стилю Raw Grip, то це мат-панк — суміш мат-року, пост-хардкору, панку та скрімо. На рахунку колективу лише один альбом "Imitation" (2017), швидка та ламана музика якого рясніє інтенсивним вокалом, що підтримує напружену атмосферу від першої до останньої секунди. Реліз слухається на одному диханні, і це не тому, що середня тривалість пісень не перевищує півтори хвилини, а виключно завдяки його високій культурній цінності. 

Sectorial

В Україні існує досить сильна блек-метал сцена, представники якої відомі далеко за межами країни, але найцікавіший та найбільш недооцінений колектив — це Sectorial зі своїм останнім альбомом. "Vyr" — це складне поєднання блеку, дезу та етнічної музики. На перший погляд здається, що це досить часта комбінація, але Sectorial зробили неможливе: переосмислили існуючу схему таким чином, що їхній останній альбом вийшов за існуючі рамки. Музиканти не тільки успішно локалізували популярну комбінацію патернів завдяки елементам українського фольклору та україномовним текстам, а й довели все до екстремуму завдяки надвисоким швидкостям. У результаті маємо дуже брутальний, але разом з тим мелодійний альбом, сповнений любові до природи та оточуючого світу.

Злам

Навколо студії Revet Sound — можна пожартувати про ню-метал та вже втретє згадати цей жанр — давно утворилася ціла тусовка, варта окремого матеріалу, але мова зараз не про неї. Натомість, хочеться сказати пару слів про одного з її представників — Злам.

Розпочавши своє формування ще у 2007 році, сім років потому колектив видав на-гора епохальний альбом "Бачив, Як Вдихають Горе". Стилістично це прогресивний метал, у якому можна почути купу елементів від маткору до пост-дез-металу. Все це різноманіття поєднано настільки гармонійно, що при прослуховуванні не виникає ніяких сумнівів щодо геніальності роботи.

Важливою складовою творчості також є україномовні тексти (досить рідке явище у подібній музиці), сповнені відвертих переживань та одкровень. "Бачив, Як Вдихають Горе" — дуже складна і масштабна робота, яка заслуговує на більше.

На жаль, плата за створення самобутньої важкої музики — забуття. Але дуже круто, що є люди, яких це не лякає. Попри всі обставини, вони продовжують створювати музику такою, якою її бачать, а не такою, якою її хоче бачити пересічний споживач.

На обкладинці—- кадр з кліпу Гравіцапи