ONEYROID – LЁD [EP] (2017)

Випуск міні-альбому в наш перенасичений інформацією час – це завжди до певної міри ризик (лишитися малопочутим через конкуренцію за слухацький час з боку лонгплеїв), але водночас це й вікно можливостей (адже схоже, що зростає кількість тих, кому достатньо міні-релізів). Стосовно ж новинки від ветеранів психоделічного року з Полтави – можливі два типи її сприйняття. Для стороннього спостерігача це просто ще один ЕР українських музикантів, що вийшов у середині лютого й «перегукується» своїм виглядом і назвою із цією суворою порою. Для тих же небагатьох, хто може похвалитися тривалою обізнаністю із творчістю Онейроїда, цей реліз є неабиякою подією і приємною несподіванкою. Щоб зрозуміти, що саме надихає останніх, – читайте далі.

«Пісні цього міні-альбому походять із однойменного повноформатника, створеного групою понад 10 років тому і досі не виданого у повному обсязі.» – таким є перший рядок супровідної інформації до релізу й історія, яка за ним стоїть, уже розкривалася читачеві Неформату півтора роки тому в моїй рецензії на альбом інших полтавців (Sinobola). Втім, тематика регіональних «сцен» у ретроспективному розрізі зазвичай є маловідомою в масштабах України, тож цей абзац вартий цитування: «Малонаселена ніша пост-року на традиційно в‘ялій у своїй абсолютній більшості полтавській альтернативній сцені заслуговувала на певну увагу виключно завдяки Freon, що проіснували всього пару-трійку років, і сміливій програмі LЁD культової для місцевого андеграунду групи Oneyroid. Обидві команди в той період запам‘яталися в першу чергу ефектними живими виступами. І якщо Freon у 99% випадків були адептами інструментального пост-року, то Oneyroid і тут відрізнялися новаторським підходом. Вони не тільки першими в місті звернулися до нового на той момент для нашої країни жанру, але й творили в його руслі справжні пісенні треки, до того ж – із власною й цілісною ідейно-естетичною концепцією. Їм було цілком по силах випередити сируватий на той момент проект Krobak з релізом першого українського «пост-рок LP», програма активно виконувалася на концертах. Але передчасний відхід з Oneyroid обох гітаристів не дав цим планам збутися, а вже у 2008 група кардинально змінила саунд.» Не дивно, що саме заміна тодішніх гітаристів на відмінного від них за баченням і підходом Валерія Власенка (лідера іншої олдової полтавської групи Арахнофобія) спричинилася до таких змін, адже в музиці групи Oneyroid зразка десятирічної давнини було два вирішальні фактори: концептуальність матеріалу і те, як саме у цій музиці грати на гітарах. Досить швидко після заміни мені стало очевидно, що найперспективніший «онейро-альбом» перетворюється на довгобуд із незрозумілим майбутнім. Це було особливо прикро ще й тому, що саме з концертів із програмою LЁD і почалося моє знайомство з творчістю цієї талановитої і неординарної групи.

Звісно, Oneyroid протягом наступних років не стояв на місці, видавши вже восени 2009 агресивний за саундом і успішний у слухачів LP Giftstoffe, але незаписаний студійно LЁD час від часу озивався фантомним щемом у фанатській свідомості, його бракувало у дискографії. Майже певен, що подібні відчуття провідували час від часу й лідера Онейроїда – Андрія Боркунова. В грудні 2014 року група проводить тривалу сесію із саунднакопичення нового матеріалу на розкішній студії Розанова у Полтаві, але серед свіжих треків там само фіксуються й ті треки з альбому  LЁD, що виконувалися по концертах тодішнім складом групи. Тобто йдеться про умовні хіти, хоча, на мій погляд, увесь матеріал того альбому є хітовим (навіть станом на сьогодні, не кажучи вже про 2007 рік). Звісно, як це нерідко буває у музичних формаціях зі значним числом музикантів-учасників, оптимальний мікс і мастеринг зайняв немало часу, зайнятість створенням нових пісень теж не сприяла швидкому результату, проте в лютому 2017 нарешті відбувся реліз, якого практично ніхто не чекав, але який одразу радо зустріли – так, як зустрічають давнього друга.

Що змінилося в музиці альбому за цю декаду? Окрім накопиченого досвіду та майстерності, неможливо не помітити посилення ролі клавішних в аранжуваннях й розширення духової секції (адже, окрім трубача, у нинішньому Онейроїді грає і тромбоніст), але передусім ці «крижані» пісні виконує не лише загадковий шаман-фронтмен (як це було 10 років тому), а й чуттєва та експресивна співачка Оксана Дронова, голос якої є окрасою музики групи вже не один рік. Завдяки їй титульний трек свіжого ЕP набув кардинально іншого настрою, аніж його прототип, відомий слухачам зі стажем. Кожному живому явищу властиві зміни й розвиток, тож подібні трансформації, гадаю, є корисними.

Тематика і тексти пісень лишилися водночас незмінними і це так само правильно, адже у поезії Анатолія Волика, яка є стабільним джерелом для всієї музики Онейроїда уже майже чверть століття (!), не буває зайвих чи невиправданих елементів. Не стану особливо спойлерити щодо її змісту, аби не перебивати кайф тим, хто ще не слухав реліз, але ви неодмінно відчуєте характерне для цього альбому занурення у світ холодних ландшафтів і межових станів, а така мандрівка неодмінно принесе більше, ніж ви сподіваєтесь.

Невеликим мінусом свіжого релізу можна вважати те, що перші два треки з нього вже знайомі декому у вигляді синглів зразка 2015 р., проте включення їх до ЕР свідчить про твердий намір групи колись таки довести його до повноформатника. Сподіваюся, їм це вдасться і в усіх нас буде змога насолодитися ним як слід.