Stoned Jesus - Pilgrims (2018)

Четвертий альбом українського гурту Stoned Jesus вийшов на культовому лейблі Napalm Records. За вісім років, гурт еволюціонував з 0-3-5 стонер-року до всього нового, що ми чуємо на "Pilgrims". Тут вже немає у великих кількостях стандартних психоделічних ходів і блексаббатизму, що були помічені на "First Communion", дещо надмірної солодкості "Seven Thunders Roar", але бракує однозначної хітовості "Harvest".

Проте так нахабно порівнювати альбоми одного й того ж гурту – гріх для музичного журналіста (хіба, якщо це не AC/DC). Завжди йде прогрес, додаються нові фішки та постійно щось невідворотно змінюється у свідомості музикантів. Так складається контекст нашої історії.

Перші звуки на початку альбому, які чує слухач, нагадують заглітчений "I’m the Mountain". Може, це самообман, а може, так, з гумором, хлопці віддали данину своєму головному солодко-кам’яному хіту. І тут раптово починається бойовик, зовсім не солодкий, ймовірно, про несолодке життя в турах. І надалі композиції прямують одна в іншу, змішуючи в собі різні енергії різних стилів.

Обізнані люди вже вішають на "Pilgrims" теги post-hardcore, progressive rock, тощо, нарешті припинивши використовувати тег stoner, який, насправді, вже дуже давно неактуальний для описання творчості тріо. Невідомо, наскільки вплинула присутність Дмитра Зінченка (екс-5R6 – прогрок-гурт з Харкова) на утворення прогової складової альбому, але помітно різноманітніші партії ударних її, очевидно, додають і насичують.

Разом із партіями ударних трохи ускладнилися для сприйняття побутового слухача модернової рок-музики й мелодії. Якщо на ранніх етапах творчості гурту, все було доступним для середньостатистичного нагнаного любителя Black Sabbath, то зараз музичне полотно вимагає трохи більшої підготовки ластефемом чи форумом Неформату, щоб цілісніше його сприйняти та зрозуміти.

Проте, дехто вважає, що це "в цілому, досить приємно звучащий рок з досить низьким порогом входу. Тобто і людині, що таким не цікавиться все одно має сподобатися". Цьому, дійсно, сприяє полегшений звук інструментів, що майже цілком позбувся думового коріння, про що кажуть подібні коментарі: "Радує, що група продовжує експериментувати при написанні композицій та все далі віддаляється від стандартних стонер-думових кліше першого альбому". І це не може не радувати, бо і сучасний слухач прогресує разом з гуртом.

Фронт-арт знову має зображення голови, продовжуючи традиції попередніх релізів із обов'язково присутніми головами або черепами. Але тут ми маємо набагато більш нью-ейджистське її зображення, виконане у темно-космічній гаммі кольорів. Обкладинка підкреслює і підсилює еволюційний крок SJ від ритуалів кам’яно-трав’яних до космічно-айяуаскових.

Утім, це лише крок, а не повний перехід. Поєднання арту з краутовими запилами, що прийшли на зміну пентатоніці, нагадує про дивні димні давні часи десь у Німеччині 1970-х. І, наче, хочеш від цієї думки відчепитись, але вона переслідує тебе, наче флешбек, з треку у трек: "де ж я це вже чув?". Може, все це вираз поваги усім, кого любить композитор, але дійсно нових ідей, на жаль, помітити не вдається.

У контексті гурту – змін багато і вони серйозні. У загально-музичному – на жаль, нічого, що би зносило дах своєю новизною чи цікавістю для шукача нового. У всьому іншому – високоякісний продукт з чудовим менеджментом, який проковтне цільова аудиторія по всьому світу. Та все ж більш перебірливий і обізнаний слухач скаже щось типу: "відчувається, що пісні писали десь між турами, добряче задовбавшись", чию думку підтвердить текст заголовного треку. 

Думки, висловлені у рецензіях, передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію Neformat.com.ua

Stoned Jesus у соцмережах:

ВК: http://vk.com/stoned_jesus
FB: http://www.facebook.com/stonedjesusband
Bandcamp: http://stonedjesus.bandcamp.com
Twitter: http://twitter.com/StonedJesusBand
Instagram: http://instagram.com/stonedjesusband