Yah – Zen Rhymes (2019)

За короткою та звучною назвою Yah ховаються не проповідники растафаріанства і навіть не фанатичні шанувальники Кендріка Ламара, як можна було б подумати, а квартет щирих хлопців з Києва, про яких ми з вами вже дещо дізналися з рецензії на їх перший реліз "We Woo" три роки тому. Ці кияни мають непогане почуття гумору і люблять його демонструвати: наприклад, перші літери назв треків тут складаються в назву альбому, як це було і в першому їх релізі. І, так само, як і раніше, на обкладинці альбому Yah цілком буквально зображують, про що ми почуємо від них цього разу.

Приємно, що Yah вирішили не повторюватися і стилістика тут помітно відрізняється від того, з чим ми ознайомилися на дебюті. Утім, музична форма, та й текстове наповнення, здаються легковажними тільки на перший погляд. Якщо загальною тематикою міні-альбому "We Woo" була старість, то тут темою всіх пісень є її логічне продовження — смерть. А щоб ми в цьому не сумнівалися, вокаліст Yah Павло Слободянюк докладно описав у своїй замітці, яка історія стоїть за кожною з композицій.

Втім, як і з обкладинкою, на якій зображений череп у життєрадісних тонах, ми маємо справу не з тяжким розумінням смерті як втрати всього дорогого, а як з природним способом позбутися від накопиченого важкого тягаря. І дійсно, важкості чи депресивності на альбомі ми не почуємо — це ж, все-таки, вам не колдвейв і не дум-метал. До речі, кажучи про стилістику: на відміну від "Wee Woo", де емо здружилося з дрім-попом, на "Zen Rhymes" залишки надривного емо відпустили погуляти якомога далі, і на зміну йому прийшов більш м'який і замислений інді-рок, який час від часу згадує, що в душі він — панк. А хоча, це ж уже було на останньому треку з "Wee Woo". Легкість і ефірність залишилася, разом з усіма гарними гітарними завитками, та й тяга до звуку, як у пізніх Title Fight, мали на повноформаті відчутні плоди.

Варто зазначити, що тексти Паші Слободянюка – дуже асоціативні та сугестивні, і через це зрозуміти на слух, про що пісня — завдання не з легких. Не читаючи його замітки та спираючись більше на музику, ніж на текст, я б припустив, що це, скоріше, альбом про сни, ніж про смерть. До того ж, назва одразу нагадує про альбом "Zen Arcade" американців Hüsker Dü, історія якого теж відбувається уві сні головного героя. Втім, не так уже й сильно я б помилився, насправді.

Якщо говорити про пісні на альбомі, то вони дають нам рівний емоційний фон від початку до кінця, і помітних піків тут всього кілька. Відкриваючий трек "Zzz Zen" одразу інтригує як чіпляючою ритм-секцією та гітарними мелодійними прикрасами, так і емоційним вокалом. У третьому треку "No Nothing" найцікавіші рифи в супроводі залишків емо-надриву і разом з наступним "RIP Reality" з його густою ритм-секцією — це найсильніше місце на альбомі. Пісні з п'ятої по восьму — більш бадьорі номери з м’якими приспівами. Виділити щось окреме з них мені було складно з огляду на емоційну і гармонійну схожість, хоча це дуже живі та мелодійні пісні. Закриває цей альбом більш сумний трек "Super Soul", що вносить трохи різноманітності клавішними та дарбукою і залишає приємний гірко-солодкий післясмак.

Пісні про смерть, які нам пропонує перший повноформатний альбом Yah, малюють її як стан куди легший і щасливіший, ніж молодість і старість, про які хлопці співали та грали раніше. Зрозумівши та пропустивши через себе історії про втрату, ми, парадоксально, відчуваємо полегшення. Саме цей крок і пропонує нам "Zen Rhymes". Наступний реліз хлопці, напевно, запишуть про загробне життя, а поки – дяка їм за цей і подальшого натхнення.

Думки, висловлені у рецензіях, передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію Neformat.com.ua

Yah у соцмережах:

https://weareyah.bandcamp.com/album/zen-rhymes-2
https://www.facebook.com/yahisyou/
https://www.instagram.com/yahisyou/