Blood Expectoration: Музика має об’єднувати людей
Рівненський дез метал гурт, хоч і має давню історію, особливо помітним став минулоріч. Хлопці старалися багато виступати в різних містах, а якби не карантин, концертів могло бути ще більше. Ми розпитали гурт, що вони робили до 2020-го, як воно з металом у Рівному й коли вже альбом.
Гурт розпочав свою історію в далекому 2006-му, пережив чимало змін складу, а перший і поки єдиний повноформатник “Disfigured Vision” видав у 2012-му. Команда завжди активно концертувала, але у 2017-му на два роки впала в певний анабіоз. Утім, уже з 2019-го хлопці з новими силами почали репетирувати, готувати новий матеріал та живі виступи. Реалізації плану активного відновлення діяльності завадив лише карантин.
На запитання про гурт відповідав гітарист та вокаліст Blood Expectoration Роман Дехтяр.
— Ваш гурт виник у 2006-му, 15 років тому. В Україні далеко не всі колективи можуть похвалитися таким терміном існування. Що спонукало вас увесь цей час творити, триматися разом, не зупинятися?
— Дійсно, гурт узяв свій старт досить давно, але якщо відкинути пишноту прожитих років і бути чесними перед метал тусовкою, то варто зазначити, що не завжди банда була активною впродовж усього часу й мала можливість триматися разом та плідно працювати, на те були різні причини. У момент становлення ми були дуже захоплені й окутані ідеєю максимально влитись у потік дез метал андеграунду, були мотивовані стати частиною чогось великого і важливого для нас. Але склалося так, що за всю історію склад гурту часто змінювався, комусь це ставало нецікаво, змінювалися пріоритети, і, в підсумку, із засновників лишився тільки я. Тому в різні роки підхід до справи вдавався з різною інтенсивністю, але ніколи не було бажання зупинитися, оскільки всі ми — насамперед фанати музики, і для нас природно бути у творчому потоці.
— Як змінилася українська метал-сцена за час вашої творчості?
— Не наважуюсь робити якийсь конкретний аналітичний зріз такому явищу як трансформація української метал-сцени у всіх її проявах, бо питання це дуже багатогранне й розкрити всю його суть буде досить непросто, тим паче, що моє бачення може не співпадати з деяким положенням речей, бо слідкую я вибірково, тільки за тим, що цікаво безпосередньо мені, відкидаючи різного роду мейнстримний рух. Але все ж таки я думаю, що метал в Україні на сьогодні залишається клубним явищем, стовідсотково саме метал-фестивалі, на жаль, перестали функціонувати ще до карантину, усі інші справжнім металом сильно не балували, роблячи ставку на широку аудиторію. Позитивними моментами є те, що гурти все ж таки розвиваються, пишуть якісний матеріал, який усе частіше видається закордонними лейблами, багато хто вже протоптав стежки в забугорні тури й таке інше. Рух однозначно є, релізи видаються, і той, хто в темі, обов’язково знайде щось для себе.
— Перший альбом ви видали у 2012-му, на шостому році існування гурту. Окрім нього маєте ще сингл і демо. Яка ваша позиція у виборі частоти/формату релізів, особливо в сучасному світі, де музиканти мусять постійно нагадувати про себе, а тому дрібніші, але часті релізи вже стали нормою?
— На сьогодні гурт у своїй дискографії може похвалитися тільки дебютним альбомом "Disfigured vision", який був випущений лейблом Ukragh productions у форматі CD. Після його виходу ми були зосереджені більше на живих шоу, аніж на створенні нового матеріалу, через те й утворилась така тривала пауза. Нині зрозуміло, що вся аудиторія здебільшого сконцентрована в інтернеті, і в сучасних реаліях сьогодення наша попередня практика частоти подачі релізів є утопічною, з цим важко посперечатись, тому з відновленням активності ми намагатимемось йти в ногу з часом, представляти більше актуального контенту, та намагатися частіше радувати наших прихильників чимось новим, будь-то лірик відео, якісь демо-записи чи повноформатний альбом, головне, щоби це було щиро та без штучної надуманості.
— Чи варто чекати на ваш другий повноформатник, коли і яким він буде?
— Так, звичайно! Гурт зараз активно займається підготовкою до рекординг сесії, уже готові практично всі речі, розпочато запис барабанів, працюємо над деталями та їх вдосконаленням. Маємо також уже й художнє оформлення. По стилістиці це середньотемповий, місцями повільний дез метал у старих традиціях, з істотним впливом європейських тенденцій зразка 90-х. Ймовірно, запис та весь процес аж до моменту виходу загалом займе чимало часу, тож прогнозувати якісь конкретні дати поки що неможливо.
— Дез метал може бути доволі різноманітним і має різні підтечії. На який звук ви орієнтуєтеся у своїй творчості?
— Blood expectoration завжди були натхненні естетикою звучання олдскульного дез металу, тому дотримуємося обраного вектора, так би мовити, віддаємо данину жанру. Новий матеріал за своєю структурою доволі простий, без всіляких новомодних чи наворочених технічних штук, тому і звучання намагаємось викручувати відповідне, можливо, трохи сире, але точно без будь-якої прогресив синтетики.
— Чи є якась конкретна тематика, яку ви підіймаєте у своїх піснях?
— Наша лірична складова побудована навколо теми ненависті та зла в соціумі, різних людських пороків та їхніх наслідків, а також особистих філософських роздумів та поглядів на ті чи інші явища, з якими приходиться стикатись і проживати. Варто просто подивитися новини, й тем для лірики стає дуже багато, іноді навіть дивуєшся, звідки в сучасному світі стільки по-справжньому диких і страшних речей, де в головних ролях зазвичай двоногі прямоходячі.
— У суспільстві є певний запит на те, щоби музиканти підіймали соціальні та політичні теми, якщо не в піснях, то хоча б особисто. І водночас є музиканти та слухачі, які вважають, що музика має бути поза політикою. Яка ваша позиція в цьому питанні?
— Якихось прямих та конкретних політичних лозунгів чи закликів ви точно не почуєте від нас ні зі сцени, ні з альбомів, а тим більше на користь тої чи іншої політичної сили. Ми в цих конкурсах не граємось. Це зовсім не означає, що ми якісь політично аморфні чи нерозбірливі. Просто музиканти повинні займатися музикою, яка, своєю чергою, має радувати та об’єднувати людей, дарувати позитивні емоції, абстрагувати від соціальних та побутових проблем, а українська політика в нас, на жаль, асоціюється з протилежним.
— На жаль, станом на сьогодні саме метал-сцена Рівного практично мертва, особливо якщо порівнювати з тим, якою вона була. Не те, що гуртів немає зовсім, просто з екстремальним металом вони мало асоціюються. По-справжньому ідейний період був у роки функціонування легендарного рок-клубу "Яма", куди часто приїздили передові українські гурти та гості з ближнього зарубіжжя. Атмосфера тих концертів підштовхувала та давала натхнення розвиватися місцевим гуртам, підтримувала їх, даючи можливість виступати. Навіть після закриття "Ями" вся та ідейність ще довго підживлювала сцену, були концерти, андеграундні фестивалі. Не буду називати поіменно, щоби нікого не пропустити, чи якось виділяти з-поміж інших, але одночасно тоді був активний приблизно з десяток команд у таких жанрах як дез, треш, хардкор, дум, та блек метал. Не знаю, з якої причини так сталось, але активність дуже ослабла і практично зійшла нанівець. Варто зазначити, що на сьогодні є й позитивні моменти, у місті з’явилася нова локація для виступів, і концертне життя потроху відновлюється, хто знає, можливо, це надихне старі колективи знову відновити свою діяльність.
— Музичне життя країни зосереджене в Києві. Чи не відчуваєте ви часом, що щось пропускаєте, живучи в Рівному? Або ж навпаки менше місто дає якісь переваги у творчому процесі?
— На мою думку, немає різниці, де ти живеш: якщо є ідея, натхнення та однодумці, то обов’язково буде й реалізація всього задуманого, тим більше, що інформаційно ми анітрохи не обділені, намагаємось бути в курсі того, що відбувається не тільки в Києві, а й в усьому світі. Навпаки, мені здається, що тихий та розмірений темп життя іноді навіть більше дає змогу сконцентруватись у поривах музи, без зайвих відволікаючих факторів. Для мене особисто це звичне середовище, тому якогось відчуття чогось втраченого не переживаю, принаймні на цьому етапі.
— Минулого року ви досить активно концертували і взагалі активізувалися в тому ж Фейсбуці. З чим пов’язані такі раптові зміни? Звідки взялася мотивація? Можливо, якусь роль зіграв карантин?
— Раптовими ці зміни виглядають безпосередньо для широкого загалу, з тої причини, що тільки віднедавна ми почали ділитися новинами та більше висвітлювати те, що відбувається в гурті, а також відновили концертну діяльність. Але великою мірою процес роботи всередині гурту практично не припинявся, чимало часу ми до цього йшли, підбирався склад, активно проводилися репетиції та створювалися нові речі. У такому хиткому стані не хотілось робити якихось анонсів, ділитися тими чи іншими рутинними справами та незначними новинами, мета була набрати форму й тільки тоді з впевненістю знову бути в загальному потоці. Стосовно карантину, то він нам, м'яко кажучи, взагалі нічим не допоміг, тільки нашкодив, тому що концертний сезон мав розпочатися весною, завдяки чому гурт мав би можливість відіграти більше живих шоу та більше про себе заявити.
— Яку емоцію вам важливо донести до свого слухача під час живого виступу?
— Насамперед нам важливо спочатку самим зловити правильну хвилю та відірватися від усього земного в пориві виконання, ну а потім донести такі емоції, після яких у слухача не з’явиться відчуття даремно потрачених грошей та часу, а навпаки окутаність тотальними кайфами та відчуття повної задоволеності та гармонії із собою та всесвітом.
— Як часто ви відвідуєте концерти просто як слухач? На кого ходите чи їздите в інші міста?
— До карантину концерти легендарних топових команд відвідували дуже часто, причому як в Україні, так і за кордоном, це, звичайно, одне з наших улюблених занять. Зараз залишається тільки мріяти та чекати, коли все це коронавірусне безумство закінчиться й ми знову зможемо насолоджуватися свободою відвідування металічних івентів. А так за всю історію метал-туризму бачили чимало гуртів, я особисто тепло згадую візити таких мастодонтів як Deicide, Cannibal corpse, Vader, Sepultura, Crowbar, Napalm death, Tiamat, Behemoth та багато інших, далі, надіюсь, список буде поповнюватися.
— Чи є в учасників гурту інші музичні проєкти? Розкажіть про них більше.
— Єдиний, кому вдається поєднувати участь у двох гуртах, це наш бас-гітарист Юра, який грає на гітарі у Voracity, решта учасників повністю сконцентровані тільки на В.Е. Voracity — це також досить немолода команда, яка на цьому етапі являє собою дует, що виконує slamming brutal death metal. Банда має за плечима дебютний альбом "Shrunken heads vertigo", який вийшов у 2018, вони добре знані в андеграунді серед поціновувачів жанру. Зараз хлопці займаються новим матеріалом, концертують та активно займаються підбором кадрів для повноцінного живого складу.
— Ким ви працюєте у звичному житті та чи впливають якось ваші професії на можливість музикування.
— Усі ми трудимось на звичайних роботах і не є представниками якихось екзотичних професій. Я працюю в сервісному центрі з фіскальною технікою, гітарист — приватний підприємець у сфері інсталяцій та реклами, барабанщик займається в галузі ІТ, і тільки бас-гітарист за своїм фахом пов'язаний із музикою, викладає класичну гітару в дитячій школі мистецтв. Цивільна робота хоч і займає чимало часу, але музикою займатися не заважає, головне — не забувати про поняття тайм-менеджменту та вміти правильно розставляти пріоритети в той чи інший час.
— Які ваші плани на 2021 рік?
— У 21-му році плануємо по можливості не збавляти концертну діяльність, також заглибитись у підготовку та запис нового альбому, і якщо в цей нестабільний для всіх період хоча б це вдасться реалізувати, то будемо дуже раді.
Blood Expectoration у соцмережах:
https://www.facebook.com/BloodExpectoration
https://www.youtube.com/channel/UCHLyCGFLUG09JxRjgCEja4w
https://www.instagram.com/bloodexpectoration/
