Євромайдан очима музикантів: 7 років потому
7 років тому, 21 листопада 2013 року, в Україні розпочався Євромайдан, який згодом переріс у Революцію Гідності. Сьогодні ж шестеро музикантів, учасники тих події, згадують, як це було, та розмірковують про вплив Євромайдану на подальший розвиток країни, музики, культури.
На протестних акціях зібралося безліч людей, які були незгодні з тодішньою владою, обставали проти корупції, свавілля правоохоронних органів, а також проти скасування Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Щоби згадати, як усе це було та який вплив мало на музикантів, яких було дуже багато на протестах, ми вирішили поспілкуватися з ними та поставити їм три запитання: Чим вам запам’ятався Майдан? Як він вплинув на розвиток України/української музики загалом? Як він вплинув особисто на вас/вашу творчість?
Коли стався Майдан і почалась війна, люди нарешті почали осмислювати, де вони живуть. З'явилося якесь розуміння, самоідентифікація, що ми в Україні живемо, а не в Росії, що в нас є своя культура, своя мова. Люди почали захищати своє й переходити на українську. Гуляючи біля дому або школи, я бачу українськомовних дітей, сім'ї. Їх величезна кількість, і це дуже приємно. Шкода, звісно, що розуміння приходить із війною, тисячами смертей, трешняком, повним провалом, падінням в усіх сферах — люди тільки в такому випадку починають осмислювати щось. Але все-таки це, мабуть, повинно було статись, щоби люди зрозуміли, де вони перебувають, де живуть, як спілкуються й що вони будуть передавати наступним поколінням. Навіть моє оточення, яке раніше глузувало мінімально, уже саме починає переходити на українську. Як на мене, мова — це найсильніша зброя, якою тільки можна озброїтись. Ми в будь-якому випадку переможемо в цій війні, але маємо розвиватися і обстоювати мовні й культурні українські інтереси. Вважаю, що це найголовніше завдання. Щодо Майдану — уже стільки, мабуть, усіма було сказано, що я нічого нового не додам. Як феномен, звісно, це круто — усе те, що сталось.
Як усі ці події вплинули на нашу творчість? Під час Майдану ми знайшли Тараса — нашого вокаліста, чому дуже раді. Попередній вокаліст Ростик пішов із гурту з власних причин, він не міг із нами далі грати. З Тарасом ми були знайомі до цього, але в умовах Майдану почали тісніше спілкуватися. Ми запропонували йому долучитися до нашого гурту. Я пам'ятаю, він не сильно вірив у те, що з цього може щось вийти. Але вирішив спробувати.
Ponomariovv — Сонце зійде (2020)
Я була на Майдані недовго, здоров'я підвело. До того ж на той момент я морально не зовсім була готова до подібного випробування, хоча безмежно вдячна собі й за ті пару грудневих днів, що провела у Києві у 2013-му. Знайомих не мала в столиці, тож ночувала в закарпатському наметі поряд із головною поштою країни. Добре пам'ятаю, як прокидалася у страшний холод під якусь із пісень Океану Ельзи, смак простих бутербродів із ковбасою, усюди синьо-жовті стрічки, люди… Дуже багато дуже різних людей. Тоді ще не було всіх тих померлих і зниклих безвісти, але агресія з боку силовиків наростала й ця загрозлива атмосфера вже витала в повітрі. Але водночас увесь Майдан ніби був до того готовий. І відчувалося наче це якась окрема країна в країні, настільки все було організовано. І я майже цілий день провела просто блукаючи поміж наметів, роздивляючись усе навколо. Нехай я не зробила багато, але цього досвіду мені вистачило, аби глибоко відчути ті події й тих людей. Тому досі не дивилася жодну документалку, бо, напевно, ревіти почну ще до початку фільму.
Що ж до музики, думаю, у багатьох сферах Євромайдан став поштовхом для більшої уваги до власне українського продукту, української ідентичності. Культура винятком не стала. Була низка політичних кроків на підтримку української мови, ті ж квоти на радіо. І хоча зараз я бачу відгуки, що це нічого не дало, а якість музики кращою не стала, не можу з цим повністю погодитися. Так, друга частини зауваження правдива, і я це теж передбачала — квоти мало вплинули на якість контенту, але мені видається суттєвим збільшувати кількість української мови навколо нас у всьому; усе ж погані пісні українською це набагато краще, ніж аналогічний шлак, але російською. Інше питання, що радіо не працює з тим сегментом музсцени, який у нас називають часто інді і де багато цікавого якісного матеріалу, але я недостатньо компетентна, аби робити однозначні висновки про причини цього явища.
Отож, веду до того, що якби не Євромайдан, цього сплеску уваги та підтримки для українськомовної культури точно не було б, а він, як на мене, вкрай важливий, хоч останнім часом і відчувається згортання цієї політики, на жаль.
Особисто в мене у часи Євромайдану жодного гурту не було, але я саме почала працювати журналісткою і, думаю, ті події мали неабиякий вплив на моє професійне формування, що зрештою відображається так чи інакше й у моїй роботі над Неформатом. У певному сенсі можна говорити і про світоглядний вплив — відтоді я почала набагато активніше цікавитися українською політикою, її впливом на нашу країну, на наше щоденне життя, і це все вже зараз відображається в текстах, які я пишу для Гніта.
Cios — Улицы в огне (2014)
Я досить активно відвідував локальні заходи в Ужгороді, був під час спроби штурму облради, куди ми в поривах праведного гніву рвалися з колегами з місцевого навколофутболу. У рідному місті відчував себе спокійно і, певною мірою, піднесено. А от у Київ їхати було страшно, уже йшли сутички з Беркутом і були перші загиблі. Та все ж поїхав на декілька днів, інакше не міг. На місці зустрів купу товаришів з хардкор-панк сцени, допомагав будувати барикади, був при викурюванні внутрішніх військ з Українського Дому. Було дуже холодно, але настрій був піднесений. До кривавого кінця революції ще було далеко.
У перші післяреволюційні роки багатьом молодим українським музикантам здавалося, що вони увірвуться в індустрію, змінять правила гри, посунуть старперів. Нічого цього не сталося. Усе лишилося на своїх місцях. Нагору видерлися одиниці, загальної картини це не змінило: на радіо крутять шлак, молодь слухає русню, а андерграунд існує окремо.
Після подій революції та війни, яка продовжується досі, антиавторитарна й антиімперіалістична позиція моїх гуртів лише зміцнилась. Скажімо так, ті речі, які ми зачіпаємо у своїх текстах, це не для антуражу, це дійсно відображає наше ставлення до згаданих питань. Щодо життєдіяльності гурту, то дивимось вище згадку про андеграунд.
Обрій — Ad Civitas Solis (2020)
Я приїхав на Майдан автобусом разом з іншими добровольцями. Першу ніч ми спали в засквотованій адмінбудівлі, уже не пригадаю якій, просто на ковроліні. Холодно було сильно, і хропіння страшенне, я заснути не міг, тому пішов у коридор трохи змінити обстановку. А там два фотографи хизуються один перед одним класними фоточками. З того часу фотографів трохи недолюблюю.
А на ранок хотів поїсти. Дивлюсь, черги до казанів із їжею. Я став, мене питають:
— Ти з якого полку?
— Ні з якого, — відповідаю.
— Тоді хавчик не получиш.
Це мені теж не сподобалось.
Потім мітинги, політикани всякі нарісувались, опозиціонери, пламєнні рєчі, слава Україні, смерть ворогам, хто не скаче, той москаль — видно було, що вони хотіли сподобатися народу й заручитися підтримкою. Це мені абсолютно не сподобалось. Я пішов на Грушевського, де було безпосереднє протистояння, там було жорстко. Признаюсь, коли шумова граната розривається поруч, дуже страшно. Кидав каміння в ментів, ті стояли далеко, воно не долітало, але сам процес вабив, я відчував, що роблю щось правильно. Потім оголосили "перемир'я". І ми будували барикади з мішків, набитих снігом. Дівчата розносили чай із лимоном, якого було там так багато, що він був противно-кислий і взагалі не був схожим на чай. Постійні крики "слава Україні — смерть ворогам" настільки виснажували морально, що аж голова боліла. На Майдані більше не ночував, лишався у свого друга дитинства, ми переглядали бойовики 90-х, а зранку я знову йшов будувати барикади зі снігу та покришок. Днів через 5 поїхав додому до Львова, бо ситуація ніби стабілізувалась. Як виявилось, це було затишшя перед бурею.
Гадаю, що на розвиток України Майдан вплинув колосально. Ми маємо сотню простих роботяг, які могли б жити та насолоджуватися життям, убитих тільки тому, що їм хотілося чогось кращого; маємо втрачений Крим, війну на сході з тисячами вбитих молодих пацанів, і ще сотні інвалідів; маємо меми з "легітимним президентом", що ламає ручку, безвіз у шенген, хороші дороги на Львівщині та закони про декомунізацію й децентралізацію.
Чи вплинув він на розвиток української музики? Об'єктивно оцінити не можу, бо слідкую лиш за панк-сценою, а, власне, в ній тематика самого Майдану особливо не підіймалась. Гуртів із Росії стало приїжджати менше, були роки, коли їх взагалі не пускали, що, на мою думку, негативно вплинуло на розвиток. Музика не повинна мати географічних кордонів, а обмін досвідом із гуртами з інших країн завжди важливий, одне й те саме оточення набридає рано чи пізно.
На мене більше вплинули події після Майдану, власне, війна на Донбасі надихнула на написання пісень для Dogs have no hell — "Без особых причин" і "На линии огня". У першій є такі слова: "Мы так ведь похожи, скажи же, зачем? Почему кто-то сделал нас врагами? Кто заставил поверить в этот подлый обман? Неужели виноваты мы сами?" Цими словами я хотів сказати, що війна йде між людьми, яких нацькували одне на одного, які не відчували цієї ненависті до того часу, поки пропагандистська машина з обох боків не почала налаштовувати нас проти. І Майдан у цьому плані відіграв немалу роль, до речі. Хоча насправді ми, українці, не гірші й не ліпші ані від росіян, ані від когось іншого. Тому, якщо десь чую "слава нації", у відповідь мовчу не тому, що не хочу смерті ворогам, а тому, що цих ворогів мені намагаються нав'язати.
Kotra vs Edward Sol — Sokyra (2017)
Пам'ятаю, як ми приїхали на Winter Mass, але події вже набули таких обертів, що гітари залишили, виступ скасували, а самі пішли на барикади. Я ще ніколи не бачив таку стихійно створену "мікродержаву". Було приємно споглядати, як люди з абсолютно різними поглядами об'єднувалися проти спільного ворога.
Був певний сплеск після революції. Люди стали більше цікавитись, "а що там у нас". Але сплеск випарувався на сьогодні. Досі бачу коменти в стилі "воу, пацани, слухав вас кілька років і тільки зараз побачив, що ви з України". Щодо того, як вплинув на саму Україну, судити не буду, бо це занадто комплексне питання. Якщо коротко, то однозначно позитивно. Люди трохи відходять від цього совковського майндсету, де тобі хтось щось має зробити.
Ну, на мене особисто дуже вплинув Майдан, оскільки я був на межі еміграції. На творчість — хз. Усе, що відбувається навколо нас, впливає на творчість, бо творчість — це просто якась рефлексія. Виокремити конкретну одну якусь подію важко. Пісні про революції ми теж не пишемо.
Денні Дельта — Козак (2020)
Спогадів багато, деякі з них емоційно важкі й хотілося б залишити їх там, де вони є зараз. Найбільш сповнений подіями день — 18 лютого 2014-го. Я з одним зі студентів кафедри, на якій я тоді працював, отримали гроші: він — стипендію, я — аванс. Ми спускалися з Печерська на Хрещатик, обходячи аптеки та витрачаючи всі кошти на засоби першої необхідності. З напівпустого та світлого бульвару Лесі Українки ми занурились у кіптяву Хрещатику. Навколо тисячі людей, які не розуміють, що відбувається, а на асфальті — кров. З КМДА нас відправляють до новоствореного шпиталю в бібліотеці на Грушевського. Всередині лікарі, червоно-білі простирадла. Ми віддали ліки та лишилися на Майдані, більше нічим ми тоді допомогти не могли.
Щодо того, як вплинув на розвиток України/української музики загалом Майдан, то я впевнений, що два роки тому відповів би на це питання більш однозначно й позитивніше.
Україна потрапила в шторм, але в чорних хмарах виднілося просвітлення. 2014–2015-ий — роки національного піднесення, важкі через війну, але сповнені надії. Майдан і перші роки війни дали певну консолідацію суспільству, і це почало відображатися на соціальному житті країни. Починаючи з допомоги протестувальникам, закінчуючи військовим волонтерством. Але я кожного дня дивуюсь, яка в більшості наших співвітчизників коротка пам’ять. Мабуть, Netflix, чи HBO потрібно зняти серіал про Майдан і війну, щоби вони згадали, якою ціною ми виборювали і виборюємо справедливість.
Хтось може заперечити, але щодо музики справи кепські. Якщо задуматись, то головну пісню Майдану написав білоруський гурт, дійсно великої пісні на тему війни так і не з’явилось, а трон королів українського шоу-бізнесу непохитний. З позитивного, є зростання цікавості до української андеграундної музики, але це і, як наслідок, зменшення кількості гастролей зарубіжних музикантів. Не з’явилося великої кількості протестних артистів, а ті, що вже існують, не показалися широкій аудиторії. Проте я впевнений, що більшість щирих музикантів усе одно пропустили тему Майдану і війни через себе, хоч і не кажуть про це напряму.
Попри все вищесказане я — оптиміст і вірю, що Україна зможе вийти з цього шторму.
Майдан навчив завжди зважати на те, що відбувається навколо, хто мурує, хто руйнує, хто обманює, а хто каже напівправду. Для себе я намагаюсь лишати той дух взаємодопомоги, який ми відчували в ті дні. Щодо колективу і творчості, то VOVK напряму не торкався соціально-політичних тем, але все, що ми робимо, про що співаємо, це є рефлексією на реальність, у якій ми існуємо.
Freel — Чорний дим (2016)
Євромайдан закарбувався в пам’яті кожної людини, яка живе в Україні. Він так чи інакше вплинув і все ще впливає на нас. Хочеться додати тільки те, що 21 листопада ми відзначаємо не річницю протестів, а незламність духу попри будь-які обставини та єдність українського народу. І згадуємо всіх, хто віддав життя за гідність та свободу, яку ми продовжуємо відстоювати.
