Kentawr — Golden Age Of Decay (2019)

Вперше Kentawr дали про себе знати наприкінці 2014 року. Гурт, який зібрав all stars 044 hardcore, тоді сильно порадував тим, що додав нарешті до київського хардкору трохи більше бруду і панку, яких так бракувало, хоч і залишився при цьому стомповим. Треки на кшталт "Journey To The End Of The Night" та "Born 2 Be Wild" радували тим, що крім Murder — честь їм та хвала — починає з’являтися ще хардкор з Києва, який був би супер в тему на таких фестивалях як, наприклад, K-Town. І що на нього ходять люди.

Перший реліз Kentawr був сируватим, і не лише у гарному панківському сенсі цього слова. Було видно, що ідея хороша, але, на жаль, чогось бракувало. Як мінімум, дуже дивно було, що треки "World Dominators" та "The Tribe" починалися ідентично.

Наприкінці 2019-го, 26 грудня, без оголошення війни, Kentawr видає альбом "The Golden Age Of Decay", лаконічно підписавши: "Для всех, кто все ещё блуждает." ("Для всіх, хто ще блукає.") Цього разу все вийшло. Просто порівнявши хоча б якість запису, стає зрозуміло, який великий крок уперед зробив гурт. А який матеріал! Коротке інтро та маршовий вступ на початку "Futuro Oscuro" дає кільканадцять секунд, щоб розім’ятися перед надпотужним вривом, що задає тон усього альбому. Завиваюче гітарне соло на "Eternal Jeopardy" перед танцювальним брейкдауном — це настільки круто, що боїшся, чи не буде далі слабше, але ні — на "Cave Canem" виходить ще крутіше!

Якщо ж сильно прискіпуватися, то єдине, з чим я маю невеличку проблему на цьому релізі, — пісня "Deserted". І ні, насправді мені дуже подобається цей трек. Він об’ємний, епічний, захоплює все приміщення, проте знаходиться всередині альбому і сильно сповільнює його плин. І через те, що опісля йде набагато швидший та хардкорний "Our Night Has Thousand Eyes", слухаючи який у моїй голові автоматично візуалізується концерт Кентаврів та як це все виглядатиме наживо, "Deserted" відчувається як трек "перевести подих", а він заслуговує більшого. Тож після чергового прослуховування альбому я просто поміняв ці два треки місцями та залишився задоволеним. "Темне сьогодення" закриває "Golden Age of Decay" залишаючи за собою голос у голові, який повторює "ЩЕ! ЩЕ! ЩЕ!".

Хронометраж "Golden Age of Decay" менш як дванадцять хвилин. І це якраз той випадок, коли краще піти, доки ти "на коні" (пробачте за каламбур), ніж розтягувати непотрібне. Кентавр — це все ж таки дуже розумна істота.

Загалом, видавши реліз в останній тиждень десятиріччя, так, щоб у жодні топи та списки він не потрапляв, кентаврівський "Golden Age of Decay" однозначно має увійти прямо в підручники історії київської сцени. Цей альбом задав дуже високу планку, але тепер, сподіваюся, у новому десятилітті, у двадцятих роках XXI сторіччя, буде чимало альбомів, що зможуть її подолати. А поки — браво!

Думки, висловлені у рецензіях, передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію Neformat.com.ua

Kentawr у соцмережах:

https://kentawr044.bandcamp.com/releases