10 знакових гуртів в українському прог-році і прог-металі
Прогресивний рок — жанр непростий. Оточений багатьма міфами й легендами, він існує ще з кінця 60-х років минулого століття, пройшовши шлях від розквіту до занепаду, переживши кілька ревайвалів у 80-х і 90-х — аж до переродження й переосмислення в наш час. Довші та складніші композиції, використання нестандартних розмірів і поліритмів, відданість експериментам — ці та інші особливості прогу давно відомі українським шанувальникам незалежної музики, і пояснювати, як King Crimson, Yes i Genesis вплинули на звучання Tool, Porcupine Tree, Opeth і The Mars Volta, а ті, своєю чергою — на цілу плеяду сучасних виконавців, уже не потрібно.
Те, що мейнстрімний нині прогресив нарешті "пустив коріння" в Україні, підтверджує діяльність найвідоміших наших важких гуртів за кордоном, Stoned Jesus і Jinjer. Хоч обидві формації й починали з інших жанрів (перші довгий час грали рафінований стоунер-дум, другі — ґрув-метал), наразі теґ "прогресив" нерозривно пов’язаний із їх творчістю, що дає змогу українцям робити свої перші кроки у світовій проговій музиці.
Однак обом підписантам Napalm Records сьогодні не бракує визнання в очах української публіки. У цьому контексті набагато важливіше зробити те, чого раніше ще не робили — зібрати докупи більшість вітчизняних гуртів, які коли-небудь грали прог, дослідити їхню історію, класифікувати за різними течіями та скласти все це в одну-єдину картину історії прогресивної музики в Україні. Це — необхідна річ, яка дасть змогу прорвати так звану інформаційну блокаду, що досягла того рівня, коли тисячі знають і люблять Плач Єремії, Кому Вниз і Мертвий Півень, і лише одиниці здогадуються про те, що раніше їхня творчість була міцно пов’язана із прог/арт-роком.
Українські прог-виконавці завжди перебували між двох вогнів. Виконувати таку музику в нас — означає бути марґіналом у мейнстримі й відносному андеґраунді водночас, а сподіватися на хоч якесь визнання в рамках колишньої необізнаності із жанром було марно. У таких умовах вищезгадані популярні гурти були змушені робити звучання більш комерційним і мейнстримним, чи не назавжди прощаючись із терміном "прогресив". Решта відчайдухів гнули свою лінію і грали для малої кількості фанатів, однак здебільшого так і залишилися спогадом для вузького кола своїх шанувальників.
Сверчковое число, Клуб Шанувальників Чаю, Всяк Випадок, Nебо-rock, Er J Orchestra, Раббота Хо, Біокорд, Ихтиандр Один у Папы Дельфин, проєкт "Є", проєкт "Ох", Ведо, Пам’ятка Архітектури, Королівські Зайці, Цукор Біла Смерть, Ігор Цимбровський — сьогодні більшість цих виконавців із 90-х, будемо чесні, переважно забуті й майже не відомі широкому загалу. Їхні записи не завжди можна знайти на музичних платформах. Їх пам’ятають одиниці.
"Прогресив-рок слухаю з першої половини дев’яностих. Тоді інформацію отримував із радіоефірів від таких київських журналістів, як Дмитро Гальона та Ольга Смоляр. Завдяки їм почув записи гуртів Сверчковое число, Всяк випадок, Біокорд, Er.J.Orchestra, Ведо. Перед тим Дмитро Гальона за допомогою своїх сугестивних програм підсадив мене на King Crimson i Yes. Було приємно, що й у нас є кому творити в подібному стилі. У музиці Біокорду, скажімо, відчувається кінґкрімзонівський слід. Прикро, що один із найбільш вишуканих стилів у рок-музиці в Україні має порівняно небагато шанувальників. Хоча деяким гуртам, у композиціях яких є елементи прогресиву, вдалося здобути більше слави, ніж Всяк випадку чи Ведо. Маю на увазі Кому Вниз, Плач Єремії, Мертвий Півень, Братів Блюзу. Але сталося це, мабуть, завдяки присутності інших стильових домінант у їхніх композиціях — попроку, фолку чи готичного року."
Поки вже неодноразово згадані Плач Єремії, Кому Вниз і Мертвий Півень здобували лаври вітчизняної рок-музики, решта прогресивних гуртів залишалися в тіні. Справа не в тому, що їхня музика могла бути недостатньо цікавою, технічною чи новаторською; радше, навпаки — ті люди заслуговують на неабияку повагу, адже відважилися грати непересічну, експериментальну та прогресивну музику в Україні 90-х. Крім того, їхня творчість нерідко перетиналася з іншою гілкою прогу — артроком (зважаючи на те, наскільки ці течії нерозривно пов’язані між собою, найкраще буде класифікувати всі вищезгадані колективи під загальним тегом "прогресив"). Однак те, що сподобалося б закордонному слухачу, не завжди розумілося місцевою публікою. Надто важко було розколоти цементований смак пересічного жителя пострадянської країни, який знав і любив кілька естрадних виконавців, але нічого складнішого сприйняти не міг.
"У Британії, наприклад, кожен гурт зайняв свою нішу і знайшов власного слухача. Deep Purple і Led Zeppelin пішли в одному напрямі, Yes i King Crimson — в іншому. У нас усе не так: люди все життя слухали, власне, пісенну музику, бо такі вже традиції – куплет, приспів, гарна мелодія… Це стосується будь-якого жанру. Саме тому в нас немає ніші прогресивної музики — як тоді, так і зараз".
"Треба розуміти, що український рок ще 20–30 років тому був нерозривно пов'язаний із "русским роком" (вплив відчувається й досі), а той, відповідно, стежив за модою 80-х. Тоді моди на прог не було — у топах були хеві-метал, панк, постпанк. Тому якщо в музикантів і виходило щось експериментальне, то, імовірніше, випадково, ніж навмисно — Раббота Хо, Цукор Бiла Смерть, Er J Orchestra (джазовий гурт, насправді). На пострадянському просторі цікавість до прогу виникла із розвитком інтернету (15–20 років тому) і збіглася зі світовим інтересом до жанру (багато "класичних" зірок прогу саме тому й повернулися до активної діяльності в новому столітті). Як наслідок, певні музиканти вже свідомо захотіли грати жанр, часто виходячи з бажання бути найтехнічнішими / найшвидшими / найекспериментальнішими. Хоча на гітарах УРАЛ технічну музику особливо не пограєш."
На початку 2000-х років поодиноко почали з’являтися нові прогові гурти, які, на відміну від своїх попередників із 90-х, надихалися новими течіями жанру. Однак утворити певну сцену чи задати стандарт прогу в Україні їм не вдалося — усі вони були надто різними за стилем, зв’язків між ними не було, а тематичних подій (концертів і фестивалів, присвячених прогресивній музиці) і поготів. Це спричинило нерівномірність у розвитку й поширенні жанру, яку ми відчуваємо й досі. Люди збираються грати прогресивну музику, але здебільшого залишаються єдиними її представниками у своєму середовищі, навіть не підозрюючи, що десь у сусідньому місті теж є колектив, який грає прог і перебуває у схожій ситуації.
Це, нарешті, підводить нас до переліку найяскравіших гуртів, які коли-небудь грали арт- чи прог-рок (метал) в Україні. Брак комунікації між собою, брак сцени, нерівномірність у поширенні жанру — попри всі перераховані вище проблеми, українцям протягом років усе ж вдавалося грати цікавий і оригінальний прог. Хтось виконував його у 90-х, у деяких вплив прогресиву почав проявлятися у 00-х, а певні гурти з’явилися зовсім недавно; так чи інакше, вашій увазі — перелік найяскравіших вітчизняних представників жанру. Уперше.
Біокорд
Київський інструментальний колектив, що з'явився 1989 року і грав під пильним керівництвом гітариста Миколи Бикова. Під час прослуховування тих нечисленних композицій, які можна знайти на просторах Інтернету, найбільше вчувається вплив двох найкращих періодів творчості King Crimson, коли вокалістами були Джон Веттон і Едріен Белью — на YouTube, на щастя, ще збереглося кілька добре записаних живих виступів Біокорду, які за рівнем віртуозності не поступаються вищезгаданим першовідкривачам математичного й "дисциплінованого" прог-року.
Технічний рівень виконання на той час був захмарним, а фрі-джазові імпровізації київського гурту заворожували й лякали водночас — одні скажуть, що кияни були першопрохідцями еклектичного прогу в Україні, інші жахнуться й охарактеризують їхню музику як справжнє безумство. Рацію матимуть і ті, й інші, адже Біокорд був контрольованим сплеском творчого божевілля, що згас наприкінці 90-х.
Ихтиандр Один у Папы Дельфин / Ichthyander Dad’s Only Dolphin
Свого часу Олексій Іванович, ведучий програм "Music Box" і "Рок-Полігон", порівнював перший виступ цього гурту із дебютом Pink Floyd — настільки було психоделічно. Зібравшись 1994 року в Кропивницькому, хлопці записали демо на бобінних магнітофонах, відіслали його через знайомих у Німеччину й неочікувано отримали схвальні відгуки від тамтешніх музичних журналів, які порівнювали кіровоградців із King Crimson, Gentle Giant і навіть Mahavishnu Orchestra. Тоді здавалося, що в "Ихтиандра" попереду велике майбутнє, однак гурт раптово розпався, щоби зібратися знову аж через двадцять років заради одного-єдиного шоу на One Music Fest 2014. Було видано дводисковий альбом із відео- й аудіозаписом виступу, його вкотре оцінили за кордоном, але не минуло й року, як Ихтиандр знову загадково зник зі всіх радарів.
Arlekin
Arlekin був, радше, данню любові Ігоря Сидоренка до неопрогу, ніж великим музичним проєктом із планами на майбутнє. За словами музиканта, довгий час матеріал для Arlekin писався "у шухляду", бо, зважаючи на діяльність Stoned Jesus i Krobak, приділити час для запису повноцінного неопрогового релізу було непросто. 2013-го року Сидоренку це нарешті вдалося і світ побачив альбом "Disguise Serenades" — п’ять сонячних і весняних композицій у дусі Marillion, IQ i Pink Floyd. Повноформатник був виданий трьома різними лейблами по всьому світу, отримав кілька десятків рецензій на ProgArchives і довгий час перебував у топі неопрогових альбомів на Bandcamp. Однак продовження у вигляді живих виступів шанувальники так і не дочекалися.
Цього року Arlekin готує до випуску новий альбом: чи залишиться проєкт для Сидоренка тою самою віддушиною від основної діяльності, а чи стане чимось більшим, поки невідомо; так чи інакше, Arlekin поки що залишається чи не єдиним вітчизняним представником у вузькому напрямі "неопрогресивний рок".
Творчість харківського композитора Антона Калугіна чомусь систематично ігнорується українськими музичними ЗМІ. Десятки виданих прогових альбомів (де всі інструменти зазвичай записані в студії із залученням професійних музикантів, а не ліниво прописані за допомогою VST), контракти із європейськими та американськими лейблами, виступи на закордонних тематичних фестивалях — починаючи із 1997 року, Калугін плідно працює над реалізацією власного композиторського таланту. Його музика — це, зазвичай, граційний і солодкавий симфонічний прог під сильним впливом Camel, Focus, Kayak та інших немейнстримних представників жанру.
Як завжди буває із подібною непересічною й експериментальною творчістю на наших теренах, вона спочатку отримує визнання за кордоном, а тоді вже стає популярною в Україні. Сотні захоплених рецензій на роботи Калугіна давно написані користувачами ProgArchives; коли слава харківського композитора нарешті дійде до батьківщини — питання, мабуть, риторичне.
La Horsa Bianca
Ще одні харків’яни, що з’явилися на теренах української незалежної сцени зовсім нещодавно, проте вже встигли заявити про себе трьома солідними альбомами на перетині класичного прогу і психоделії. Кожен альбом записувався і зводився музикантами самостійно, кожен містить треки на слова видатних українських поетів і кожен отримував визнання від ресурсу Neformat. Від їхньої музики віє чудернацькою строкатістю, і водночас дидактичним спокоєм — це, мабуть, неабияк оцінили на лейблі Weisskalt Records, який помітив La Horsa Bianca і випустив у 2020 році їхній альбом "Diluvian Beat".
Хоча музика цього авангардного колективу й не підпадає під чітко визначений термін "прогресивний рок", після прослуховування кількох композицій вам, найімовірніше, почне ввижатися навіть не Ктулгу, а справжнісінький Френк Заппа. Додайте до цього серйозний вплив King Crimson i The Dillinger Escape Plan, врахуйте абсолютну віртуозність учасників гурту й отримаєте шизоїдну мозковибухову суміш, чимось схожу на те, що грають Liquid Tension Experiment, трохи небезпечну для психіки й абсолютно унікальну для наших просторів.
Cthulhu Rise зібралися наприкінці 00-х у Києві й певний час мали в складі вокаліста, проте згодом вирішили грати виключно інструментальну музику. У 2012 році на французькому лейблі Musea Records, що спеціалізується на виданні джаз-рокових виконавців, вийшов дебютник колективу — "42". Він отримав неабияке схвалення від світових музичних критиків, і гурт одразу ж взявся записувати новий повноформатник, який вийшов аж у 2016-му під назвою "The Second One".
У 2020 році було оголошено про кінець існування Cthulhu Rise й випущено посмертний мініальбом "Last". За словами музикантів, вони були змушені припинити "розшифровувати сигнали, які посилав їм Ктулгу із дна океану"…
PINS
На світовій музичній сцені є ціла каста виконавців, що надихаються звуком культових Tool i A Perfect Circle, поєднуючи його із трендовим раніше альтернативним роком: Karnivool, Rishloo, Dead Letter Circus, Soen та багато інших імен. На цій сцені Україні пощастило мати свого власного представника — мова йде про кременчуцький гурт PINS, що сформувався 1999 року і протягом існування поступово рухався від ню-металу до більш вишуканого й інтелігентного прог-року із вдумливою українськомовною лірикою. Колективу вдалося здобути визнання в очах вітчизняної публіки, адже хлопці регулярно грали на найбільших українських рок-фестивалях 00-х, видали на лейблі ІншаМузика обидва повноформатні альбоми ("Мандрівник" у 2008-му й "Марафон" у 2015-му) і довгий час займали почесне місце в переліку відомих вітчизняних гуртів поруч із ТОЛ, АННА, MegaMass тощо. Наразі гурт перебуває у стані хіатусу й найближчим часом не планує повертатися до активної діяльності.
5R6/Doomed City
Наразі ці харків’яни відомі за участю в постхардкоровій формації Doomed City, однак шанувальники незалежної сцени ще пам’ятають, як вони грали прог-рок із присмаком гранжу і стонеру в складі 5R6. Хлопці діяли під такою назвою до 2018 року, виконували музику під сильним впливом Tool, Porcupine Tree й Alice In Chains, активно концертували в Україні й час від часу вибиралися у євротури. У колективу було направду впізнаване звучання — низький вокал, гарчання гітар і причепливі рифи переконували, що учасники гурту впевнені в тому, що грають, роблячи це щиро й із захопленням. Вершина їхньої творчості — повноформатний альбом "Islands", що потрапив у топи найкращих релізів 2015 року, мабуть, усіх вітчизняних музичних ЗМІ. Мініальбоми, що вийшли у 2012 і 2010-му, теж заслуговують на увагу, проте вони, радше, показують, як 5R6 поступово відшліфовували своє звучання і йшли до ідеального балансу прогу і гранжу, яким гурт вразив на "Островах".
Обійми Дощу
Дуже вишукана й доросла музика, що викликає світлий сум і бажання довго думати про минуле після прослуховування. Українськомовна лірика не заважає Обіймам Дощу здобувати визнання західної публіки — там дуже цінують мелодику української мови в поєднанні з ніжними мелодіями й оркестровими аранжуваннями київських прогерів. Скрипка, віолончель, флейта й саксофон надають звучанню Обіймів неабиякої елегантності, акустична гітара час від часу перемежовується похмурими гітарними рифами, а оксамитовий вокал Володимира Агафонкіна тембром нагадує Мікаеля Акерфельдта з Opeth. Із цим шведським колективом, мабуть, найвдаліше буде порівняти музику українського гурту, адже на обох їхніх повноформатниках ("Елегія", 2009 і "Сон", 2017) чутно неабиякий вплив і захоплення від того, що створили Opeth на альбомі "Damnation". Наразі Обійми Дощу продовжують активну діяльність: рік тому було презентовано перший за 9 років кліп на пісню "На відстані", а популярність гурту набирає все більших обертів.
Joncofy
Joncofy грали вражаючий прог-метал із непересічною мелодикою, красивим проникливим вокалом і дуже особливою атмосферою — формація була дітищем гітариста й композитора Максима Ошкала, якому вдавалося створювати музику, без перебільшення, світового масштабу. Після випуску дебютного ЕР "Rorschach Inkblots" киянами зацікавилися у Європі й запросили їх зіграти на культовому німецькому фестивалі Euroblast — там гурт успішно виступив, а потім ще й дав кілька концертів разом зі шведами Scar Symmetry. За словами колишнього басиста гурту Дмитра Губського, тоді їм запропонували контракт із великим лейблом за умови відточення технічного рівня гурту. Joncofy повернулися до України, дали кілька виступів і, начебто, сіли за написання повноформатника, проте щось пішло не так: гурт довгий час випускав тизери й апдейти зі студії, але нового матеріалу шанувальники так і не почули. Ось уже вісім років Joncofy годують фанатів обіцянками, постійно щось перезаписують, змінюють склад… На щастя, вдалося почути два сингли — "Mediapocalypse" у 2015 і "VELET" у 2016, проте під час прослуховування складається враження, що це — лише маленька часточка того, що ми мали почути на повноформатнику.
Чи вийде коли-небудь злощасний довгобуд Joncofy? Невідомо. Тренд на прогресивний метал у дусі Tesseract, Periphery, і Monuments вже минає, але в дечому можна бути певним: якщо Ошкало все ж випустить довгожданий повноформатний альбом, його неодмінно послухають і оцінять. Адже у Joncofy ще залишилися віддані фанати.
Прогресивна течія року має в Україні довгу й багату історію, і якщо ви дочитали цей довжелезний матеріал до кінця — у вас, мабуть, немає в цьому ніяких сумнівів. Вмістити всіх вартісних виконавців у список "десяти найкращих" не вдалося, тому нижче ви можете знайти перелік зі ще одного десятка гуртів, які так чи інакше пов’язані із прогом і заслуговують на вашу увагу:
• Покруч
• Edwin Hubble
• Sealand Airlines
• City Of Me
• Nug
• Sleep In Heads
• VOVK
• Septa
• Циферблат
• Starchitect
• Inside The Sound
• Korypheus
• Majesty Of Revival
Дякую Михайлу Сокульському, Ігорю Котику, Ігорю Сидоренко та John Bass за допомогу у підготовці цього матеріалу.
Нагадаємо, ця стаття — частина серії матеріалів про розвиток різних андеграундних музичних жанрів в Україні. Раніше у серії.
