N█O — Fallen (2021)
Як змінилися та чи змінилися взагалі кияни N█O на новому повноформатному альбомі "Fallen" та до чого тут німецький блек-метал — розмірковує Єгор Фелюст.
N█O — гурт, заснований у 2015 році в Києві. Їхній дебютний альбом "Adrestia" вийшов у 2017 році на лейблі Throats Productions (Мексика), за ним послідували кілька живих виступів у Києві та на фестивалі Ynfest у Словаччині у 2018 році. Після цього музиканти вирішили зосередитися на студійній роботі й восени 2019 року випустили EP "Isolates", за допомоги лейблу BloodRed Distribution (Україна).
Два роки тому київський постблек проєкт випустив мініальбом "Isolates", у якому, звичайно ж, не було передбачення майбутніх змін у житті людей — там усе побудовано навколо депресивно-агресивної музики, яка настрої локдауну дуже завуальовано описувала наперед. Той реліз оглядав мій колега Олекса Блідий, де правильно підмітив — гурт від дебютного альбому "Adrestia", переповненого референсами до пост/атмосферного блеку, побудованого на синтезаторах, перейшов до прогресивного блеку, розбавляючи його елементами думу й постметалу.
Новий повноформатний альбом "Fallen" продовжує заданий два роки тому вектор — змішувати блек-метал зразка 00-х із прог- та постметалом, додаючи туди щось тягуче й ледве вловиме від думу.
Гурт іноді можна зустріти під тегами прогресивного блеку, хоча тут куди більше експериментів постблеку, ніж впливу прогроку, тому порівняти N█O з, наприклад, Enslaved або Deathspell Omega буде неправильно, як і з Oranssi Pazuzu або Solefald. Для мене вони є десь на перетині між Arcturus нульових, Mayhem альбому "Grand Declaration of War" та A Forest of Stars, тільки спрощено, без розмахів і з підсвідомим розумінням, що блек може продаватися, як ортодоксальний, так і популярний. Музика одночасно і з замашкою на елітарність, і на легкий поріг входження.
Чи можна сказати, що N█O мають свій стиль? Я не поспішав би з висновками, бо альбом не здається цілісним. Можливо, це моя провина, тому що сам прогблек дуже важкий для сприйняття і щоразу слухається по-новому. Але є тут і проблема перевантаження — усе, що можна, в один трек запихають, немов для розтягування хронометражу. Наприклад, у першому "Piercing Truth" є майже оперні загравання, тоді, як великі шматки "Disillusionment" — чистий DSBM. Такі різкі зміни не дають достатньо сконцентрувати увагу на загальному малюнку — завжди щось на себе тягне ковдру.
З іншого боку, швидше за все, через акцент, у мене закріпилися чіткі асоціації з класиками німецької школи блеку на кшталт Nargaroth, Katharsis або Darkened Nocturn Slaughtercult з властивою їм часткою нойзу у звуці та хаотичності в побудові композицій. Нюанс акценту, до речі, тягнеться з першого релізу, так що віднесемо це вже до особливостей.
Навіть якщо N█O цим альбомом претендували на щось, я цього прагнення не побачив. Альбом є продовженням ЕР. Так, він відрізняється від дебютника, можна сказати, кардинально, але про вищезгаданий почерк тут не йдеться. Це реліз на межі й одночасно без чітких меж — шматок блеку, шматок прогу, шматок думу, шматок тягучого постметалу під чистий вокал. Усе.
Якось розрізнено та неоднорідно. Навіть висновок зробити впевнено не виходить — музикою для музикантів це не назвеш, так само як і для умовної презентації нового гаджета Apple такі композиції теж не підійдуть. Незрозуміло.
Думки, висловлені у рецензіях, передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію Neformat.com.ua
N█O у мережі:
http://facebook.com/no.band.black
https://nobandblack.bandcamp.com
