Один в Каное - Один в Каное (2016)

Я думала ніч, я думала день
Боже, за що мені стільки сумних пісень?

Півтора роки тому вийшов дебютний альбом львівського тріо Один в Каное. Цей факт промайнув дуже скромно і без гучного піару, а тому не гріх згадати про нього і зараз, надавши комусь можливість дізнатись і придбати його. Тим більше, що сам гурт Один в Каное — цікава подія в українській музиці.

Саме по собі явище україномовної інді-музики з тендітною енергетикою — річ зовсім не нова. Часом відмічається, що українська мова сама по собі має жіночу енергетику, а тому у жіночому виконанні звучить особливо привабливо. Такі виконавці, як Крихітка, Катя Чилі або Юлія Лорд цьому живе підтвердження. Це вже не кажучи про таких цікавих нових виконавців, як Христина Соловій. Тим не менш, Один в Каное стає в дещо окрему нішу навіть від цих гуртів.

Назва Один в Каное добре корелює з мінімалістичним форматом їх музики — вокал, гітара, ручна перкусія. Безумовно, гурти такого вуличного формату існували практично завжди, але є кілька причин, чому ми про них рідко говоримо. По-перше, в Радянському Союзі уявити собі музикантів, що безжурно і безкарно грають на вулиці фолк під акомпанемент дарбуки або джембе, було неможливо, і ми лише зараз починаємо звикати, що так взагалі можна робити і отримувати від цього кайф. По-друге, навіть ті вуличні гурти, які вже давно існують і грають, дуже рідко дістаються точки, де вони якісно записують повноформатний альбом. Один в Каное підійшли до цього питання радикально: вони записали цілий подвійний лонг-плей з 25 піснями, написаними за 5 років.

В той же час найбільша небезпека запису для акустичних тріо — це те, що гра кожного з учасників дуже добре читається і важче сховати невеличкі вади і відсутність цікавих ідей. Один в Каное вирішує цю проблему відвертим і прозорим підходом. Гітара і перкусія звучать гідно, але без яких-небудь вишуків, і весь основний простір музики займає грайливий і тендітний вокал Ірини Швайдак і тексти — коли її, а коли інших авторів. На ідейну новизну музика не претендує, адже це все про емоції, відчуття і ніжну, трошки хуліганську поетичність. В цьому відношенні Один в Каное не відходять дуже далеко від згаданих уже гуртів з дівочим вокалом.

Музично запис Один в Каное умовно знаходиться на межі двох світів: західного акустичного інді з його емоційною економністю, і радянсько-слов'янською фолк-рок традицією. Часом напрошуються асоціації з російським Акваріумом акустичного періоду, але тут, звичайно, справа не в окремих виконавцях, а в самій традиції виконувати під гітару пісні сумної та інтимної тематики. Якби тріо трошки більше рухалося в сторону цієї вуличної традиції, то звучали б вони цікавіше.

Робити розбір по всім 25 пісням я, звичайно, не буду. Після прослуховування в пам'яті залишаються лише ті, в яких Ірина дає волю голосу і почуттям, а більш спокійні пісні, яких більшість, зливаються в один суцільний саундтрек до львівських кав'ярень. На першому диску це номери «Про білизну» і «Колискова», на другому — «Демони», «Вулиця» і особливо «Мамма». Окремо також звучить «Пішы», з текстом білоруською мовою, хоч музично і не виділяється.

Дебютний запис львів'ян не став музичним прозрінням, але порадував душу багатьом любителям жіночого вокалу і української мови. Просто поставивши будь-яку з пісень, можна відчути її затишну атмосферу і посумувати разом з головною героїнею. Любителям чогось позитивного і енергійного тут ловити, прямо скажемо, нічого. А сприймати цей подвійник як документ музичного явища чи як набір особистих історій і пронизливих віршів — це уже на твій, слухачу, розсуд.