panivalkova - Донтворі

Тріо усміхнених дівчат з Києва уже не перший рік впевнено крокує українською сценою. В їх піснях наївність межує з іронією, в текстах — панує мовний плюралізм. Авторки емоційного інді з цілими трьома жіночими вокалами — panivalkova — минулого року презентували свій дебютний повноформатний альбом з оптимістичною назвою Донтворі. Запис вийшов цікавим і дещо похитнув усталений образ гурту в моїх очах.

Музична історія panivalkova є стрімкою і на даний момент знаходиться на самому своєму початку. Яскравий інді-хіт «Крейзі Нікіта» і модний кліп на нього дали уявлення про цих дівчат як про романтичних і позитивно налаштованих артисток зі смаком до експресивного вбрання. З часом вбрання музиканток стало ще більш експресивним і збагатилось етнічними мотивами. А що ж з музикою? Їх дебютний EP 2014 року був, прямо скажемо, не дуже надихаючим. Мені не вдалося знайти в ньому ні помітної ідеї, ні яскравих композиційних рішень, і крім уже згаданого крейзі-хіта нічого не привернуло увагу. Проте, з такими гуртами як panivalkova не варто судити надто швидко. Я дав шанс їхньому повноформату і не помилився.

Самі Панівалькова описують свій стиль як “чуттєвий мінімалізм” і я б навряд чи знайшов більш влучний термін для того, щоб описати цей запис в двох словах. Якщо більше ніж у двох, то це піано-орієнтовані пісні з нетиповими структурами, часто без приспівів, гарно акцентованою перкусією та подекуди чіпляючим ігровим текстом. Якби це відбувалось в більш ранні часи, я би дав цьому запису табличку “арт-рок”. Проте року як такого тут майже немає, а от “арт”-складова тут дуже виражена.

Розглядаючи феномен гурту, не можна пройти осторонь і її особливої міфології. Пані Валькова — це майже всесильна міфічна особа з укулеле в руках, чимось схожа на Мері Поппінс, яка є альтер-его одночасно всіх трьох виконавиць — Ірини Лузіної, Ірини Кульшенко і Даші Пугачової. Одразу згадується Девід Боуї з його Майором Томом, Зіггі Стардастом і Худим Білим Герцогом. Можливо, дівчата в майбутньому запишуть про цю пані концептуальний альбом?

Також відзначаються дівчата дуже ніжним відношенням до своєї публіки. Кожний свій запис чи кліп вони присвячують своїм слухачам з дуже приязними словами. Самих фанатів вони називають не інакше, як “панівалькотики”. Це любовне і грайливе відношення до слухача добре читається і на записах пісень, що є на цьому альбомі. В результаті ти наче відчуваєш свою пряму причетність до процесу творіння і тобі, тобто слухачу, стає тепліше на душі. Дуже приємний момент.

Про що ж самі пісні? Звичайно, про любов. Складну, пристрасну, трошки смішну і сміливу. Таку, якою її вміють зображувати лише справжні дівчата. Гостросюжетні історії вийшли у panivalkova дуже вдалими, а от сумні трохи нецікавими. Порадували пісні з абсолютно божевільними текстами про іспанських архітекторів, гендерні стереотипи і автомобілі зі стрункими дівчатками.

Окремо варто відмітити те, що Панівалькова дуже не люблять вставляти в свої пісні приспіви зі словами. Здебільшого це додає особливинки, але і вимагає від музиканта наявності чіпляючих музичних ідей, щоб пригорнути до себе глядача. Оскільки тут ці ідеї були, то для них цей прийом спрацював. Вдале використання перкусії і величезної кількості екзотичних інструментів робить альбом цікавим і різноманітним по пісням. Без прохідних пісень тут не обійшлося, але при цьому Донтворі не припиняє по-хорошому дивувати до самого кінця.

Насамкінець додам дві речі. На пісню «Let me» наприкінці минулого року був знятий ефектний кліп, де тріо разом з режисерами Анною Бурячковою і Юрою Резніченко продемонстрували свою любов до мистецьких трансформацій самих себе. Дуже рекомендую. І останнє — поки я пишу ці рядки, panivalkova грають перші дати свого першого європейського туру, а я радію за них і зичу успіху в цій справі. Нашій музиці я бажаю більше таких музикантів і таких альбомів, а тобі, слухачу, бажаю приємного прослуховування.