The Black Sea – Неминучість (2017)

Не знаю, чи появою у вітчизняному андеграунді чергового блек-метал гурту (мова, звичайно, йде про меломанів "в темі") когось ще можна здивувати. Це наче, знаєте, професія електрозварювальника в Україні: ніби нічого особливого, але популярнішого фаху ще пошукати. Мабуть, це все через Патона; але повернемось краще до сфери екстремальної музики.

Може бути, подібної думки були і троє музикантів з Дніпра, які якось і досі не спішать представлятись публіці, хоча вже мають за плечима досвід участі в локальних панк та хардкор гуртах, про що хлопці зізнались під час невеликого листування. Як і про те, що головним джерелом натхнення при створенні свого є той самий американський дебютник в рамках нового проекту — об’єкта даного огляду — "каскадіан" — один із найбільш неоднозначних в середовищі металхедів відгалужень атмосферного блек-металу.

Чому неоднозначного? Якщо не вдаватись до подробиць (походження назви та географічної прив’язки, зокрема) та посилань на Вікіпедію, то, по-перше, найчастіше основним ліричним посилом в легких його формах є захист навколишнього середовища та просто милування природними і погодними процесами (WITTR, Addaura, Alda), але у важких справа доходить аж до анархізму (Panopticon), хоч і зеленого, та все ж. Ніякого тобі сатанізму, космічного гностицизму чи віршів Ліни Костенко.

По-друге, середня тривалість композицій гуртів цього штибу — ±10 хв. Десять хвилин часто монотонного неспішного гітарного гіпнотичного та водночас мелодійного якогось трансу з активною та інтенсивною технічною грою на барабанах, іноді здається, виділених на перший план. Проте, як говориться, не без винятків, і самі ж гурти це демонструють, наприклад, встигаючи грати навіть блюграс на банджо. Втім, для невибагливого слухача цей суб-піджанр — чи як там правильно відбувається каталогізація музичних напрямків — не надто виділятиметься серед усіх інших, і дебютна робота WITTR легко сплутається з 3-ім повноформатником Taake.

Попри все каскадіан користується непоганою популярністю і навіть вже встиг розійтись не те що по інших штатах та країнах північноамериканського континенту, але й по решті материків та частинах світу, особливо по Європі. А з виходом дебютного альбому наших дніпрян The Black Sea — "Неминучість" музика Кордильєр завітала і в Україну.

Представлена робота складається всього з 5-ти композицій — явище для жанру абсолютно нормальне, як її хронометраж — майже 35 хвилин, хоча сказати, що композиції сильно розтягнуті в часі, не можна, і найдовша з них триває трохи більше 8 хвилин. 

Відкриває альбом композиція під не надто інформативною назвою — "3", яка, щоправда, вже з перших хвилин закриває усі питання з визначення приналежності до жанру. Нас відразу зустрічає доволі прямолінійний розмитий і сухий гітарний саунд, який неначе луною простягається над слухачем, не дозволяючи водночас його чітко вловити, щоб посмакувати м’ясистістю, звертаючи увагу, що записувались партії аж двох гітар. Тим не менш, щось подібне можна сказати й про дебютний лонгплей Addaura — "Burning for the Ancient", та й як у випадку з музикантами з Сіетла, дніпряни намагаються це зрівноважити непоганими розложистими мелодіями та залученням інтенсивної технічної гри на ударних, які, таке враження, іноді ведуть всю мелодію за собою. Структура композиції, її темп, змінюється від повільного на початку до швидкого (відчувається припанковане минуле) наприкінці, тобто мова йде про аччлерандо, і ця формула більшою мірою стосується й наступного треку — "Згасає", а от описане вище звучання, гітарне зокрема, є взагалі універсальним для всього альбому.

Дещо в контексті складності темпу та ритму на фоні перших двох композицій виділяються дві наступні — "1" та "Пам’ятаєш", які в доповнення звучать значно тужливіше та депресивніше, насовуючи на слухача місцями якусь незбагненну осінню дрімоту, а потім змушують покинути цю летаргію раптовим приростом власної активності.

З точки зору ліричної складової "Неминучість", якщо мова пішла про каскадіан, винятком з правила не став: зачіпаються теми як зображення краси Матінки-Природи, її занепад ("Згасає") внаслідок дикунської поведінки т.з. Вінця Божого творіння, а також смутку, депресії та спогадів умовного головного героя ("Пам’ятаєш"). Представлений тут більше скрімовий вокал, якому випала честь озвучити увесь цей спектр емоцій, проте постійно залишається в тіні інструментальної частини, тому розібрати з першого разу слова — завдання не з легких. Та й потрібно це лише для завзятих меломанів, тим більше, що глобально настрій альбому вони не змінюють.

Як наслідок, записаний протягом 3 років (2012-2015) реліз в невеличкій студії nostalgie division сприймається на диво суцільно та чудово вбирається нутром саме в цю осінню заспану пору. Музиканти своїм неспішним сухим гітарним саундом та логічно послідовним музичним темпом спочатку можуть легко змусити слухача до сну, а потім самі ж його і будять (чи навіть подразнюють), ускладнюючи та прискорюючи власну гру, але до надшвидкостей справа не доходить.

Орієнтуючись на американський атмосферний блек метал або каскадіан (навіть дата релізу лонгплею дивним чином збіглась із виходом нового альбому "Вовків у Тронному Залі" — 22 вересня) наші музиканти більше прагнули увібрати його саме музичну складову, відкидаючи всі політичні та ідеологічні основи, окрім однієї — природничої.

Серед недоліків, мабуть, варто виділити трохи дивне відсторонене звучання гітар та вокалу, а також надто прогнозований розвиток мелодій. Хоча навіть в такому вигляді "Неминучість" слухається все одно приємно і цікаво. 

Отже, невідомо, чи будуть хлопці (зараз це вже дует, якщо не помиляюсь) давати концерти і випускати свій дебютник на фізичних носіях, але хотілось би почути його продовження: більш складне як технічно, так і композиційно, але все так же зберігаючи в якості прикладу основу сучасного американського атмосферного блек-металу — каскадіану.

Facebook — https://www.facebook.com/theblackseaofficial/
Bandcamp — https://theblackseametal.bandcamp.com/releases