The Worst Is Yet to Come — Pain Is Self Pleasure (2020)

23 січня українький скрімо-гурт the worst is yet to come презентував новий мініальбом "pain is self pleasure", а вже наступного дня випустив ще один коротенький двотрековий реліз із лаконічною назвою "-". Розповідаємо, чому їх варто послухати. 

Так історично склалося, що скрімо — це, передусім, про душевні муки, страх, втрати, та все те, що всередині змушує тебе кричати. Засновників та помітних представників можна довго перелічувати: за інноваційний звук, тексти, сценічну поведінку, але з маленьким акцентом — весь процес був зосереджений переважно на чоловіках.

Наше суспільство до прояву емоцій чоловіками ставилося, немов до чогось забороненого. Та і досі багато хто вважає, що піддаватися почуттям притаманно лише жінкам, тому логічним є те, що на цьому терені вони повинні були проявляти себе більше. Однак, за весь час існування жанру в країні, утворилося тільки три команди з дівчатами-вокалістками: Dollores, Good Mourning! та the worst is yet to come. Перші дві припинили існування, останні нещодавно випустили мініальбом, котрий неможливо описати ніяк, окрім "приголомшливий". Ось чому.

Лірика

Відсутня у вільному доступі, це завжди мінус, тому що, як я можу зануритись у вашу творчість, якщо не розумію про що ви намагаєтесь сказати? Однак музиканти обіцяють, що почитати тексти можна буде на фізичних носіях, над якими вони саме працюють. З того, що вдалося розчути поки та знайти в мережі, є два фрагменти: істеричний крик у "Women's Routine" — "stay away from me / тримайся якнайдалі від мене", та повноцінний текст пісні "Dust", у якому варто виділити такий рядок:

I've kissed death and she was warmer / я поцілував(ла) смерть і вона була теплішою (ніж ти)

З огляду на загальний настрій та подання, варто дотримуватися думки, що в текстах йдеться про ситуацію відторгнення людини людиною, через надемоційні переживання ("Dust"), котрі переходять у бажання позбутися людини ("Women's Routine"), не в плані фізичному, звісно.

Музика

У лютому 2019 року, помічник редактора The Washington Post Хау Чу назвав Portrayal of Guilt, Vein та Infant Island гуртами, що привносять "нове життя" в скрімо. The Worst Is Yet to Come не йдуть шляхом блюзнірського терміну skramz. Вони не повторюють першоджерело, вони продовжують напувати його, додаючи елементи інших жанрів. "Pain Is Self Pleasure" у собі має домішки пост-блеку, пост-року та пост-хардкору.  Продовження чи то переосмислення EP — реліз "-", я взяв би сміливість називати своєрідним експериментом у поєднанні напрацювань сайд-проєкту вокалістки Майї Реневич neyemia grue та TWITTC.

Будучи адміністратором якогось музичного пабліка та готуючи новину про реліз, рекомендував би його поціновувачам EORA, Portrayal of Guilt, першого альбому Infant Island, The Elijah та перших гуртів, що з’являються після запиту post-black metal.

Епілог

Мені важко називати їх унікальними, оскільки порівнювати нема що: дискографія обмежується коротким ЕР та сплітом. Їм притаманний своєрідний підхід, ба навіть слідування негласним трендам — батьки повернулися, а на ностальгічному тлі поруч з ними стали з’являтися гурти-послідовники, котрі, що найголовніше, саме надихаються, не копіюють.

Майя чудово передає біль та страждання, її істерика не комічна, вона болісна та пекуча. Інструментально все також гарно, ніяких питань до музикантів немає, усе чисто та вивірено, але все ж чогось бракує. А саме розмаху та уточнювальних деталей — історію хочеться відчути повністю, подивитися на неї авторськими очима, без здогадок та фантазії.

Формат ЕР є ідеальним для ознайомлення та презентації себе, але The Worst Is Yet to Come повинні сісти за написання повноформатного альбому. Це або зробить із них гарних та сформованих оповідачів, або остаточно закріпить думку, що на повноцінну розповідь їх не вистачить.

the worst is yet to come — це спільний проєкт музикантів із Сум та Івано-Франківська.Їх дебютний реліз з'явився у квітні 2016 року. Вокальні партії на релізі виконує Майя Реневич.

The Worst Is Yet to Come у соцмережах:

https://theworstisyettocome.bandcamp.com/