White Ward - Futility Report (2017)

Хто б міг подумати 5 років назад, коли вийшло дебютне демо «I» тоді ще нікому невідомих і зовсім юних одеситів White Ward, що в 2017-му їм судилось випустити дебютний повноформатник, ажіотаж навколо якого не буде поступатись довгоочікуваним Істина (Nokturnal Mortum) та Era of Threnody (Nargaroth), або неповторному Berdreyminn у виконанні ісландців Sólstafir, реліз котрих теж припав на один календарний місяць — на травень. Думаю, подібного не могли уявити самі музиканти навіть в день виходу свого альбому, але, як виявилось, результат перевершив усі сподівання та прогнози.

З вищезгаданого демо і самої назви гурту (White Ward — «Біла Палата») можна зробити висновок, що одесити збирались грати музику в жанрі, до форми якого з виходом вже наступного релізу більше й не повертались, — депресивному блек-металі з усіма його характерними прийомами та в складі, до сьогоднішнього дня з якого залишився тільки один музикант — гітарист Юрій Казарян (a/k/a 0 або Orakul).

В тому ж таки 2012-му склад учасників гурту встигає повністю оновитись, зокрема приєднався відомий своєю участю в ще одній одеській формації My Personal Murderer барабанщик Юрій Кононов. І в такому стані White Ward випускають свій перший міні-альбом Illusions і тим самим демонструють певний відхід від DSBM в сторону пост-блеку. Втім, наріжним каменем в дискографії цього молодого гурту бачиться зовсім не цей реліз, а вже другий -— міньйон Riptide, випущений в 2014 році практично в тому ж таки складі, адже саме тут починаються ті експерименти та прийоми або їх частина, що так вирують на Futility Report — об’єкті даного огляду.

Даний повноформатник одесити записали ще наприкінці 2016 року і збирались видати його 20-го січня наступного року, але за декілька днів до анонсованого релізу стало відомо, що гурт підписав контракт з культовим французьким лейблом Debemur Morti Productions, під крилом якого виходили альбоми таких гуртів як  Archgoat, Arkona, Blut aus Nord, Behexen, In the Woods..., Xasthur, Urfaust, Blood of Kingu тощо, і, як наслідок, дата релізу дебютника була перенесена аж на 4 місяці.

Протягом цього часу була виконана неймовірна промо-кампанія, а попередні огляди альбому можна було прочитати на справді довжелезному ряді визначних закордонних музичних ресурсів, які не соромились ставити йому найвищі оцінки і визнавати серйозною претензією на альбом року. Сам же гурт наприкінці березня встиг відіграти свій перший концерт перед публікою в Одесі, а 22 квітня виступив на ужгородському фестивалі Крук Фест II, де презентував деякі композиції з майбутнього альбому. І нарешті 12 травня відбувся довгоочікуваний реліз.   

І, чесно кажучи, те, що запропонували нам музиканти на Futility Report описати кількома словами вкрай важко — настільки глибокою та образною виявилась робота. Ще на етапі прев’ю деякі видання дебютну платівку одеситів називали металізованою версією ульверівського Perdition City завдяки наелектризованій статичній атмосфері, що своїм плетивом пронизує кожну композицію; не так інтенсивно, правда, як в норвежців, але, тим не менш, відчуття, що обидва релізи могли б спокійно прижитись як сторони А та Б якогось делюксового вінілового видання, не зникає. Проте, альбом українців осягнув ще інакші матерії — девіантні, дивакуваті, контрастні, а головне — хворобливі, поєднуючи непов’язане в єдине полотно. 

Окрім блекового саунду, який місцями зіграний на зламі модернового і ритмічно неоднорідного блек- і пост-металу, а також класною грою барабанщика (Юрій Кононов), музика White Ward на цьому альбомі може похизуватись наявністю справжнього саксофону (Олексій Іскімжі) — іноді опіумно-дурманного, а деколи й шизоїдного, дисонуючого, місцями висунутого на передній план, а часом і за гітарною ширмою, чого раніше в їхній дискографії не спостерігалось. Даний джазовий експеримент сильно додає в образності музики, змушуючи то зануритись в прокурену атмосферу опівнічних барів з джазовим квінтетом на сцені і поодинокими стогонами неспішно проїжджаючих під рясним дощем назовні автомобілів, то затулити вуха, щоб не чути цей нелюдський плач, пустий крик, сповнений болю і агресії, що рветься з нездорових грудей залишеного наодинці в палаті пацієнта лікарні для душевнохворих.

Приблизно увесь цей спектр емоцій можна відчути вже в перших двох композиціях альбому, тоді як наступні більше доповнюють переважно сірими тонами образ вже побаченої картини. Щось подібне можна зустріти й в роботах легенд експериментальної музики Kayo Dot «Hubardo» та «Coffins on Io». Щоправда, лірично американці залишились недосяжними для звичайного слухача через свої надто сюрреалістичні образи, тоді як одесити текстами відносять думками до 2012 року, коли проект позиціонував себе як депресивно-суїцидальний блек-метал, і зачіпають площини людської свідомості («Stillborn Knowledge»), іноді хворої психічними розладами («Homecoming»), її ізоляції у відношенні до оточення, до самої себе («Futility Report»), а також смерті, навіть образної («Black Silent Piers»).

Крім того, для такої депресивної основи було б звично чути щось на кшталт скріму, але White Ward і тут відійшли від канонів і запропонували слухачеві жорсткий харш (Андрій Родін), який на перших порах контрастує з інструментальною частиною та ріже слух. Особняком серед всього 6 композицій цього 40-хвилинного альбому стоїть інструментальна і на перший погляд імпровізаційна композиція-інтерлюдія «Rain as the Cure», яку спокійно можна сплутати з однією з робіт Анджело Бадаламенті: всього лиш пустота, гулкий бас, ніжний саксофон і атмосфера наступаючої кататонії. 

Ще однією особливістю Futility Report можна назвати й активне залучення електроніки, апогеєм чого стала остання і титульна композиція альбому, яка завершується 2-хвилинним дабстепом, подібного присутньому в деяких композиціях ранніх альбомів ще одних експериментаторів в блек-металі — британців The Meads of Asphodel, які, правда, умудрялись виконувати його в іронічному близькосхідному мотиві, але це вже зовсім інша історія. 

Як наслідок, одесити попри проблеми, що переслідували їх з моменту заснування гурту, зуміли з одного боку зовсім несподівано, а з іншого, якщо оглянутись на 2014-ий рік, абсолютно логічно і закономірно записати один з найкращих альбомів цього року. Дана робота виділяється серед аналогів своєю еклектикою, незвичністю, насиченістю звукового полотна, сучасним продуманим звучанням і, звичайно, хітовістю практично кожної композиції, попри відверто депресивну основу. 

Facebook — https://www.facebook.com/whitewardofficial
VK — https://vk.com/whiteward