Windswept - The Great Cold Steppe (2017)

Не пройшло й півроку з моменту, коли основний проект харківського генія (принаймні одного з) Романа Саєнка — Drudkh — відмітився новим релізом — спліт-альбомом з Grift  на початку осені 2016 року, як зовсім несподівано 5 січня вже 2017 року Season of Mist публікує новину, що весною варто чекати дебютного альбому The Great Cold Steppe чергового проекту («дітища» поки язик не повертається сказати) Романа — Windswept. В той же день в соціальній мережі Facebook була створена офіційна сторінка даного проекту, в описі якої мовилось, що «Великий Холодний Степ» — альбом експериментальний, адже «був зіграний та записаний буквально за три дні без жодних репетицій, базуючись тільки на вільній імпровізації з інструментами та вокалом». Явище для України точно не нове, St. Jesus тому доказ, але такий матеріал лейбли такого калібру досі, здається, не видавали. В якості презентації була обрана передостання композиція анонсованого альбому, яка, чесно кажучи, не вразила зовсім. І ось чому: зважаючи на інтригуючий анонс, згідно якого практично весь Drudkh (окрім Благіх) для запису матеріалу надихався пейзажами зимового українського степу, а в якості обкладинки була представлена непримітна на перший погляд ілюстрація, автором якої, до слова, виявився Бенджамін Кьоніг, більш відомий як Aran з культової німецької формації Lunar Aurora, зі сплячим звіром, обриси якого віддалено нагадують лиса, окутаного сніговою ковдрою та атмосферою втихомирення в цілому, очікувалось почути щось знайоме, таке схоже на ранній Drudkh, але вже з холодним подихом та все ж тими прекрасними гітарними розкотистими пасажами. Втім, не так сталось, як гадалось: з перших секунд в лице ринувся холодний, колючий, лютий поривчастий різкий вітер – шквал, який дме, таке враження, звідусіль, і здатний тільки шматувати та обпікати своїм крижаним подихом, крізь який проривається відчайдушний рев голодного смертельно пораненого небезпечного звіра (далеко не лиса). І не сказати б, що від харків’ян такого чути ще не доводилось, ні, приблизно з 2012 року вони з кожним своїм релізом збільшували частку агресії в своїй музиці, апогеєм чого можна назвати вихід спліту Drudkh з Hades Almighty в 2016, а також альбоми таких проектів як Blood of Kingu,  Rattenfänger, Precambrian (останній теж участі Благіх). Просто анонсований трек звучав, будучи наче вирваним з контексту, але пізно: я вже чекав, що там буде далі. 

Протягом наступних трьох місяців видавець не сильно балував слухачів подробицями нового альбому, презентувавши при цьому всього лише дві пісні – «Shining, So Sleeps Infinite Ancient Steppe» та «The Great Shepherd Rides His Storms», після яких я, наприклад, точно вирішив, що альбом в мене буде лунати на повторі часто. Обидві композиції вразили своїм контрастом: з одного боку лунає інтенсивний динамічний брудний блек-метал з нелюдським шрайком (саме шрайком, не гроулом) Саєнка, від якого холоне кров, з дещо одноманітними, але інтенсивними і технічними ударними партіями, а з іншого — просто шедевральними мелодійними гітарними тремоло та рифами, та й мотивами взагалі, які швидко закарбувались в пам’яті. Особливо це стосується другої пісні, від якої залишається дивний присмак болючого і приємного в той же час déjà vu.

Дата виходу дебютного альбому в Україні (31.05) дивним чином збіглась з концертом в Києві французів Alcest, лідер якого - Neige, як ми знаємо, записував вокальні партії для ще одного проекту Саєнка — Old Silver Key. Біля місця проведення даного заходу можна було й придбати фірмові диски та вініли з обмеженого видання The Great Cold Steppe (1000 власноручно пронумерованих копій) та футболки від Season of Mist. До того ж альбом став доступним для прослуховування на сторінці Bandcamp проекту. 

Презентований альбом же складається всього з шести композицій, половину з яких, пощастило почути ще раніше, але, очевидно, інша половина теж не підвела, сформувавши цілісну картину. Старт дебютника (як і його закінчення) символічно замінює холодне неживе завивання неприборканого вітру, після чого без жодних попереджень вривається жорстке гітарне тремоло з швидким «бласт-бітовим» підключенням Влада та Кречета. І ця інтенсивність зберігається до самого завершення альбому, використовуючи раніше описану формулу та форму відносно кожної композиції. Альбом справді слухається на одному подиху, дякуючи перш за все, хронометражу, який складає як в старі-добрі часи трохи більше 30 хвилин. Єдине, що відрізняється, — мелодія, навколо якої і розгортаються події в кожній з представлених композицій, та відчуття — виключно індивідуальні. Подібна завершеність не дозволяє навіть повноцінно виділити якусь композицію в якості улюбленої, до когорти яких добавилась і перша почута — «Blinding and Bottomless Abyss Is Howling». В свою чергу Саєнко цього разу дистанціювався від будь-якої тематичної чи концептуальної прив’язки, навіть лірикою пожертвував (тим більше, що текстів представлено не було), за рахунок чого вокал сприймається більше як додатковий інструмент, залишивши на розгляд сирий матеріал, форму якого, як в часи Autumn Aurora, формує вже уява та емоції слухача. Стилістично ж The Great Cold Steppe звучить як щось середнє між дебютником Blood of Kingu — De Occulta Philosophia та Відчуженістю (обидва - 2007), але цього разу зі своєю неповторною атмосферою, розвиток якої хотілось би все ж побачити. Втім, історія учить, що швидше за все станеться якраз навпаки.

В цілому ж, The Great Cold Steppe, вважаю, є принаймні обов’язковим хоча б для разового прослуховування всім шанувальникам блек-металу: агресивного, безкомпромісного, чесного і чистого, віддаленого від політики та ідеології. Музиканти не зрадили собі і видали цікавий матеріал без зайвого пафосу і розголосу, залишаючись в тіні культу, ореол якого витає над ними останні роки.