Олекса Блїдий

Четвертий альбом українського гурту Stoned Jesus вийшов на культовому лейблі Napalm Records. За вісім років, гурт еволюціонував з 0-3-5 стонер-року до всього нового, що ми чуємо на "Pilgrims". Тут вже немає у великих кількостях стандартних психоделічних ходів і блексаббатизму, що були помічені на "First Communion", дещо надмірної солодкості "Seven Thunders Roar", але бракує однозначної хітовості "Harvest".

Жарт у подарунок.
Що потрібно для того, щоб ха(й)панути в Києві?
Нагнати і створити (черговий) столичний проект з префіксом стонер.

Що відрізняє Solarian від колег по цеху та місту? Відповідь: різний склад гуртів. Важкий пентатонічний рок – це добре, ніхто ж не проти, коли б його не було так багато навіть в Україні. Звісно, яким ще стилем важкої музики виражати теплі почуття до легкого і безтурботного існування?

Що може бути краще, ніж потонути у багряних хмарах, які уособлюють твої мрії, які ростуть з глибин тебе самого, а провідником до них є спокійна і приємна музика київських молодят?

Через якісь певні особливості менталітету, більшість населення пострадянського простору, включаючи і творчий сегмент, страждає від проблем із закритою свідомістю. Це найпомітніше у важкій музиці. Є кілька грандів жанру, на яких зазвичай рівняються і грають музику по тенденції "аби грати", не докладаючи анітрохи зусиль, щоби хоч якось вирізнятись з-поміж десятків типових гуртів. Безперечно, існують діаманти, правовірні та безкомпромісні у наслідуванні традицій стилю, і відчувається, що навіть за відсутності оригінальних ходів є повна віддача і занурення.