Навіщо купувати платівки в епоху стримінгів: шукаємо минуле в сучасному
Хто такі сучасні українські колекціонери платівок, для чого витрачають гроші на величезні й не дуже колекції і як можуть доставляти вініли із-за кордону — про це та інше в нашому лонгріді.
Як змінювалася мода на платівки
Історія сучасних платівок бере свій початок у середині минулого сторіччя, коли компанія-гігант "Колумбія" завдяки використанню інноваційного матеріалу вініліту створює довгограючі платівки зі швидкістю програвання 33,3 або 45 обертів у хвилину, які приходять на зміну менш якісним шелаковим і тривалий час лишаються чи не найпоширенішим способом прослуховування музики.
Для українського ж слухача знаковим став 1964 рік, коли з’явилася фірма грамзапису Мелодія — монополіст із виробництва платівок на території всього СРСР. Незабаром її вироби заполонили полиці всіх універмагів, також відкрились фірмові магазини. Саме 70-ті роки, певно, можна вважати початком історії масового колекціонування вінілових платівок в Україні. Але слід пам'ятати, що тогочасний музичний ринок був зовсім не схожим на американський та європейський через радянську цензуру та залізну завісу. І навіть залежно від регіону ситуація була різною. Наприклад, у портове місто Одесу фірмові закордонні вініли привозили з рейсів моряки, а до інших регіонів України заборонені альбоми також найчастіше привозились із-за кордону тими небагатьма людьми, хто міг собі дозволити таку поїздку, або ж діставались через фарцувальників. Тобто колекціонування в той час було пов’язане з ризиком, фінансовими складнощами та вимагало неабиякого ентузіазму.
"В Одесі, напевно, кожен другий збирав платівки. У мене скільки друзів було — так у кожного щось обов’язково було. Усі мінялись, перепродавали один одному. І через усе життя це захоплення з ними пройшло. У когось зараз навіть програвача немає, а платівки зберігаються. Колекціонер, річ у тому, що міг навіть не поїсти, але купити платівку. Доступно в 70–80-ті було це, в основному, тим, у кого було багато грошей", — розповідає засновник одеського музею звуку Василь Пінчук.
Дізнатися більше про історію колекціонування у радянські часи можна в тому самому музеї звуку. Фото Ксенії Янус
Шалена популярність платівок виявилась порівняно недовговічною, адже у 80-х вони програли конкуренцію зручнішим у користуванні та придатним для перезапису носіям, таким як касети та CD, а останні, протримавшись до середини 00-х, поступилися стримінгам, яким тепер впевнено (і ймовірно, надовго) належить найбільший сегмент ринку.
Але у 2015-му починається нова хвиля популярності для аналогових носіїв. Ми вже писали про касетний ревайвал. А зараз детальніше подивимось на статистику продажів платівок, що, на жаль, доступна лише з американських та британських джерел, адже в Україні подібні масштабні дослідження не проводились. За даними CTA (Consumer Technology Association), у 2015 році в США спостерігався різкий зріст кількості проданих вінілів, майже у 23 рази, із 61 тисячі до 1,4 мільйона. І це явище не було раптовістю, а стало лише початком планомірного зростання ринку. Завдяки такій позитивній динаміці у 2020 році ринки CD та вінілу зрівнялися, а у 2021 — платівки за доходами від продажів випередили диски. Також, подивившись на загальносвітову мапу магазинів вінілу від VinylHub (сайд-проєкт Discogs), ми бачимо, що в більшості країн світу є діючі магазини платівок, навіть у Гренландії та на маленьких островах посеред океану (Тонга, Французька Полінезія). Відтак, можна припустити, що це загальносвітова тенденція, нехай показники й різняться.
Утім зараз, коли пісні можна з легкістю вмикати навіть із телефона та завжди мати улюблений альбом під рукою, сприйняття платівок очікувано змінилось.
Молодь диктує нові правила
Унаслідок згаданих вище труднощів серед старших колекціонерів за вінілом закріпився статус раритетного музейного експоната. Це відображається й на цінах, за які на барахолках часто продають старі платівки (навіть Мелодію, яку свого ж часу не сприймали серйозно). Нові ж вініли досвідченими колекціонерами часто не сприймаються через те, що велика кількість музикантів тепер пишеться спочатку на цифру, і той самий "аналоговий теплий звук" на платівках, на їхню думку, уже не чутно. До того ж зараз видавці часом нехтують "вініловим мастерингом" або частково оцифровують музику для спрощення її нанесення на пластик. Не можуть похвалитися популярністю в цьому середовищі й перевидання культових альбомів.
Але більш пересічного меломана, часто значно молодшого, це не зупиняє. Тож ми розпитали різних людей, із чого почалась їхня історія колекціонування платівок.
"Моя історія, мабуть, почалася з народження. Мій тато колекціонував вініли, а в совку, самі розумієте, — дістати кайфову закордонну платівку було складно. Усе дитинство я слухала казки та музику на вінілі — моєю улюбленою платівкою була "Аліса в країні чудес", я заслухала її до дірок, мабуть. Потім, поступово, почала купувати платівки в поїздках — спочатку татові, а потім і собі. Найпершою, яку я купила для себе, була платівка Joy Division — Unknown Pleasures."
"У мене були три хвилі. Перша — у 80-х, тоді я придбав перші свої платівки. На той момент це було не так колекціонуванням, як просто способом слухати музику. Потім ще був період наприкінці 90-х, коли я намагався стати вініловим діджеєм і придбав для цього декілька платівок. Втім, тоді ця затія не отримала повноцінного втілення, і я надовго забув про вініл. А повернувся до цієї теми я році так у 2012, коли випадково купив платівку Боба Марлі, яку хотів подарувати знайомому колекціонеру на Новий Рік, бо планував святкувати в нього вдома. Але обставини змінилися, він поїхав на свята в Крим, і платівка лишилася в мене. Потім я майже випадково купив ще одну, а далі, як то кажуть, понеслося."
"Почав купувати платівки я у 2010-му. Спонукало мене те, що я дивився за деякими людьми, які сповідували цю культуру. Мені подобалося, як воно виглядає, яку воно атмосферу створює. Зокрема я приходив у гості до Чарлі, такого хіпі, засновника Шипоту. Також я бував на деяких вечірках, де грали з платівок, зокрема діджей Буратіно. Мені це завжди здавалося якоюсь магією, і я подумав про те, що хотів би слухати платівки. Отримав у подарунок від своєї майбутньої дружини дві платівки Kraftwerk на День народження. Це були мої перші вініли. І подумав, що потрібно купити програвач — так завертілась моя історія з цією всією культурою, купуванням, збиранням, яка триває по цей час."
"Почала колекціонувати близько 3 років тому, ще до того, як придбала програвач.
Я дорослішала на естетиці 60–80-х (музика, кіно), й очевидно, що в цьому контексті завжди фігурували платівки та програвачі. Мені було цікаво, чи є цей спосіб прослуховування музики специфічним. І видавалося, що завдяки йому я зможу якось умовно наблизитися до епох, що цікавили мене в культурному плані. Це, знаєте, як із фото на плівку."
"Історія почалася 2016 року, коли я знайшла на барахолці цікаву платівку і придбала її, попри те, що на той час не мала програвача. Потім на радіоринку знайшла старий програвач, він уже на ладан дихав, проте ще був здатний відтворювати звуки. Ще пів року я збирала на барахолці все, що привертало увагу, поки раптово не знайшла платівку улюбленого гурту. Тоді я почала цікавитися цим більш серйозно, складала списки з альбомів, які дуже хотіла б мати на вінілі. Коли хлопець подарував дійсно гарний програвач на День народження, інтерес виріс ще більше. Зараз мені хочеться мати на вінілі насамперед альбоми тих виконавців, яких я обожнюю, без кого не уявляю свого життя. Є бажання мати те, що любиш, поруч, як улюблену книгу, перечитану безліч разів."
З цих історій бачимо, що для багатьох прослуховування вінілових платівок — це насамперед про певну атмосферу. Важливим є й естетичний аспект — багато хто почав купувати вініли, навіть не маючи програвача, бо завдяки великому гарному конверту платівка може стати хорошим аксесуаром в інтер’єрі, її цікаво просто роздивлятись, читати буклет. Також, не в останню чергу спрацьовує й ностальгія: вініл — це чудова можливість доторкнутись до вже минулої епохи, відчути зв’язок поколінь. Але в перспективі, сприйняття платівки, як звичайного фізичного красивого носія, може перерости в любов до цього формату за його якість та довговічність.
Так сталося і з нашими героями, яких можна дуже умовно розмежувати на кілька категорій сучасних збирачів платівок: хтось цілеспрямовано придбає музику лише улюблених виконавців, щоби слухати вдома, інші збирають колекції з огляду на цінність і рідкісність видання, є також категорія діджеїв, які грають на вінілах свої сети, трапляються справжнісінькі аудіофіли, а є і просто меломани, які купують одиничні платівки на концертах чи в мандрівках. На практиці, звісно, кожен колекціонер може поєднувати елементи різних типів.
"Здебільшого слухаю в навушниках, з телефону. Прослуховування платівок, як на мене, має більш ритуально-фетишну складову: дістати платівку, поставити на вісь, плавно опустити голку, почути ні з чим незрівнянне легке потріскування та тепле, лагідне звучання.
Моя колекція — не колекція насправді, це декілька важливих для мене платівок) Серед них є D.R.I., Suicidal Tendencies, Napalm Death, MxPx та купа всяких вінтажних платівок, починаючи від Алли Пугачової, закінчуючи старими дитячими казками (з них колись, у прадавні часи, й почалась любов до платівок). Я не маю на меті збирати колекцію, це більше як гачок, який повертає мене в деякі приємні моменти мого життя."
"В основному, знайомство з новими релізами відбувається на Бендкемпі, потім уже вирішую, брати на фізносії чи ні. Природно, тільки на CD або вінілі. На вінілі більш живий звук, в основному, як на мене, добре відкривається джаз, акустична музика та фанк. Ну і знову ж… на CD свій звук, на вінілі свій. Цифрові формати гарні для ознайомлення або для портативної акустики".
"На роботі та в дорозі частіше слухаю музику на Spotify чи Bandcamp, вініли програю переважно вихідними. Для мене це ритуал, такий собі "десерт". Тому не бачу сенсу слухати вініли занадто часто, бо все має властивість набридати.
Не можу сказати, що вініл — це найкращий носій з існуючих. Касети та диски теж класні. Для мене прослуховування саме вінілу — це більше про атмосферу та процес. Дуже приємно тримати в руках великий фізичний носій із гарним та цікавим оформленнями. Це значно підсилює сприйняття релізу й дає можливість відчути його саме в тому виді, який був закладений автором".
Ті збирачі, кому близьке ставлення до платівок, як до артефактів, навколо яких можна побудувати приємний ритуал, для яких прослуховування вінілу не буденність, а рідкісне та особливе задоволення, найчастіше купують уже відомі, улюблені альбоми, такі колекції орієнтовані саме на смаки конкретної людини, але й відмічають, що на початку колекціонування виникало бажання скупити все й одразу, особливо на барахолці, де багато недорогих платівок. Частина збирачів у цій категорій часом навіть не "колекціонери" у звичному розумінні, а меломани, які хочуть мати в себе якийсь артефакт від улюбленого гурту чи своєрідний сувенір із подорожі/концерту.
Іншу ситуацію ми побачимо в колекціях діджеїв, які орієнтуються не лише на власний смак, а й на потреби авдиторії, доречність тієї чи іншої музики до формату заходу. Це вже більш систематизовані та каталогізовані колекції.
"Я якраз із тих діджеїв або колекціонерів, які не люблять купувати щось в одному жанрі й тому в мене все поділено на полицях на джаз, ню-джаз, саундтреки, попмузика, рок-музика, регі, хіп-хоп, експериментальна музика й так далі. Оскільки в моєму житті є різні сети, різного характеру, а інколи я граю на весіллях (проєкт вінілове весілля), то я збираю туди різного жанру музику, але, скажімо, ту, під яку на весіллі будуть танцювати. Само собою не буду брати туди щось жорстке", — розповідає діджей і засновник радіо Єден Олексій Уманський.
Досвідченні колекціонери, ті, хто не тільки купує, але ще і продає платівки та є постійним користувачем профільних сайтів, таких як Juno та Discogs, зазначають, що завдяки серфінгу оголошень із продажу різних видань, відкривають для себе нових виконавців. Трапляються навіть старі релізи різних андеграундних гуртів, які не вдається знайти у вільному доступі (ютуб, стрімінги і тд), і покупка такої платівки, стає авантюрою, як кіндер-сюрприз — орієнтуєшся лише на демку на сайті (якщо вона є) та на оформлення релізу. Через те, що оголошень неймовірна кількість — такий пошук може претендувати на звання окремого хобі, бо може зайняти багато часу, а через азарт знайти щось маловідоме та відкрити це "ексклюзивно" для себе дуже затягує.
І якщо для середнього споживача вініл — це просто ще один різновид споживання музики на рівні зі стримінгами, дисками та касетами, а для діджеїв — робочий матеріал який можна затирати до дірок, то наступна категорія колекціонерів кардинально відрізняється своїм ставленням до платівок.
Аудіофіли — це люди, для яких надважлива якість звуку, а відповідно і вимоги до носіїв та програвачів, їхнього стану та технічних характеристик — річ принципова. У колекціях таких людей ви навряд чи побачите розтиражовані перевидання сумнівної якості, затерті та подряпані платівки. Вони часто ставляться до вінілу як до містицизму, використовуючи таку термінологію, як "тепло", щоб описати особливу нематеріальну якість, що, на думку деяких, вислизає від технології цифрового запису. Про ці та інші особливості аудіофілів розповідає в інтерв’ю Марк Рейні, генеральний директор Cascade Record Pressing, але ми на них зупинятися в цій статті не будемо.
Підсумовуючи, можна сказати, що важливу роль у формуванні нової моди на платівки в Україні формує приклад Заходу — молодь, купуючи вініл, зазвичай не думає про цінність конкретного видання, "правильність" мастерингу. Платівка для них — це просто фізичний носій, як-то диски, касети, або ж книги, естетично привабливий артефакт на кшталт мерчу, чи теплий сувенір на згадку, але аж ніяк не безцінний музейний експонат.
Колекції наших героїв, фото також їхні
Недоступно, дорого, довго? Як доставка з-за кордону вирішує актуальні проблеми вініломанів
Не можна сказати, що купівля платівок в Україні це елементарний процес. Фізичних магазинів із вінілами небагато, і ті переважно у великих містах. На відміну від Європи та США, у нас неможливо зробити компульсивну покупку платівки, зайшовши в супермаркет по продукти або ж просто прогулюючись містом — отже, до придбання вінілу завжди підходять цілеспрямовано. Іноді такий шопінг більше нагадує квест, особливо коли справа стосується стихійних барахолок. Їхній асортимент доволі обмежений та зумовлений смаками продавців, тому пошук потрібних платівок вимагає багато часу та не гарантує результату, новинки музіндустрії там — велика рідкість.
Найзручніший та найшвидший спосіб — це онлайн-замовлення у спеціалізованому магазині. Але доволі часто покупці наголошують на дороговизні наявних платівок чи відсутності бажаних в Україні. Це об’єктивне явище, адже вініл — високоякісний, складний у виготовленні фізичний носій, який ніяк не можна записати та видати в домашніх, як ті ж самі касети або ж диски. І якщо у світі (переважно в США та Європі) відроджуються старі заводи з виготовлення платівок та з’являються нові, то в Україні такого виробництва немає. Отже, усі вініли, які є в українських магазинах — привозні, що відображається на ціні та асортименті.
Колекціонери, яких ми опитали, зазвичай платівки шукають на барахолках, у спеціалізованих фб-спільнотах, привозять безпосередньо з концертів гуртів, а ще найчастіше вони згадували Juno Records та Discogs — два найбільші інтернет-майданчики з продажу музики на носіях. Замовляти звідти доволі просто, головне знайти ту саму платівки того самого улюбленого гурту. Доставку з-за кордону можна оформити через "Нову пошту Глобал".
"Подвійний вініл із надійною картонною упаковкою вагою буде десь до кілограма, тому його доставка складе приблизно 8 доларів або ж трохи більше 200 гривень. Найлегше оформити замовлення через сервіс NP Shopping. Він допомогає українцям купувати з майже будь-яких міжнародних онлайн-магазинів, де немає прямої доставки в Україну. Товар приїжджає на склади наших-партнерів, а потім ми доставляємо в Україну, — розповідає заступниця директора з питань розробки продуктів та маркетингу "Нової пошти Глобал" Ольга Володіна.
А зробити замовлення за допомогою цієї послуги дуже просто.
- Реєструєтесь на сервісі NP Shopping, щоб отримати власну віртуальну адресу за кордоном.
- Обираєте магазин, у якому хочете придбати товар і який приймає українські банківські карти.
- Реєструєтесь на сайті магазину, де в полі "адреса доставки" вказуєте ту віртуальну адресу, яку вам надав сервіс NP Shopping.
- Обираєте бажаний товар та чекаєте на трекінг номер.
- Обов’язково реєструєте трекінг номер на у власному кабінеті NP Shopping, щоб склад в країні замовлення при отриманні замовлення зміг визначити якому клієнту належить дане відправлення.
- Вказуєте, що ви замовляли, вартість придбаного товару (ця інформація необхідна для митниці) та куди його відправити в Україні (будь-яке відділення Нової пошти, поштомат або кур’єрська доставка).
На що обов’язково треба звернути увагу, коли замовляєте щось за кордоном? Неодмінно потрібно вказувати, що саме у вашому замовленні, і яка його реальна вартість. Адже, коли відправлення приїжджає в Україну, воно проходить митний контроль. Митна служба ретельно перевіряє кожну коробку, і якщо всередині є щось некоректно зареєстроване, співробітники Нової пошти Глобал мають зв’язуватися з клієнтом із проханням надати документи для підтвердження вартості цього відправлення. Співробітники митниці чудово знають, що, хто, де купує, і легко можуть знайти реальну ціну. У разі відмови сплатити податок, клієнт втрачає свою посилку.
Нагадуємо: якщо сумарна вартість товарів посилки складає до 100 євро – Ви не сплачуєте додаткових податків. Якщо сумарна вартість товарів від 100 до 150 євро – Ви сплачуєте ПДВ в розмірі 20% від суми, що перевищує 100 євро. Якщо сумарна вартість товарів перевищує 150 євро – Ви сплачуєте мито в розмірі 10% від суми, яка перевищує 150 євро + ПДВ в розмірі 20% від суми, що перевищує 100 євро з додаванням мита. Додатково сплачується 3% за митно-брокерські послуги Нова пошта Глобал. Ці платежі визначені законодавством України, тож краще заздалегідь розділити покупку кількох вінілів у часі, але якщо ви раптом не встежили й розійшлися, NP Shopping попередить вас про необхідність сплати ПДВ чи мита й запропонує послугу затримки частини відправлення задля економії. Але це можливо лише для кількох посилок, замовлення з одного магазину в одній коробці розкривати на складі не будуть.
Звичайно, коли нарешті знайшовся омріяний вініл у закордонному магазині, не хочеться довгий час провести в очікуванні. Середній термін доставки через "Нову пошту Глобал" — від замовлення до отримання півтора тижня, якщо говорити про США. Але цей термін залежить від країни. Зі Штатів, наприклад, виконується 2–3 рейси щотижня (у високий сезон — серпень-грудень — може бути й чотири).
Як відомо, вінілова платівка — крихкий вантаж, тому ще одним важливим моментом для кожного покупця є збереження його цілісності та страхування на випадок пошкодження. Тому важливо, щоби покупець задекларував повну й чесну його вартість.
"Ми доставляємо замовлення в тому вигляді, у якому отримуємо від магазину. Ми в жодному разі не порушуємо його цілісність: не перепаковуємо й не відкриваємо. Утім шлях відправлення — це постійне переміщення, тому пакування має бути надійним. І цей момент необхідно узгоджувати з продавцем.
У випадку, якщо на наш склад приїжджає пошкоджене відправлення, ми його фотографуємо, світлини надсилаємо клієнту й обов’язково запитуємо: що далі робити — перепаковувати чи повертати відправнику? І тільки клієнт вирішує подальшу долю свого замовлення", — розповідає Ольга Володіна.
Варто також зазначити, що ви також можете відправити за кордон платівку зі своєї колекції до майже будь-якого міста світу з найближчого відділення "Нової пошти". Для цього не потрібно попередніх онлайн-реєстрацій чи додаткових дій.
Платівки об'єднують — що спільного в українських меломанів
Платівки пройшли велику, понад сторічну історію та трансформацію i зараз переживають нову хвилю популярності та завойовують увагу все більшого кола слухачів.
Для старшого покоління історія вінілу — це частина їхньої молодості, у якій нерідко саме платівки знайомили їх з альбомами, гуртами, долучали до світу музики. Для молоді ж вініли — це один із великої кількості варіантів, не основний, спосіб споживання музики. Але в Україні є аспект, що споріднює покоління — вініл ніколи не був масово доступним, не продавався стихійно на ринках, як піратські СД та касети на початку нульових. Звичайно, можна замовити популярну платівку в місцевому магазині або знайти на барахолці, але якщо ви бажаєте придбати реліз андеграундного чи маловідомого гурту, процес ускладнюється. Подібна ситуація була й раніше, коли на полицях магазинів можна було знайти певний обмежений асортимент платівок, який наче й покривав потреби частини споживачів, але слабко враховував вужчі інтереси меломанів. І в 70-ті, і зараз — колекціонерам вінілу часто потрібно докладати зусилля для того, щоби знайти улюблений альбом, тільки інструменти тепер інші, але натхнення та ентузіазм для подібної покупки потрібні були завжди. Раніше на асортимент магазинів впливала цензура та закритість ринку, зараз же економічні аспекти. За радянських часів колекціонерам доводилось звертатись до незаконних ринків збуту, аби мати на своїй полиці платівку з забороненою музикою. Зараз же бажання поповнити колекцію ніяк не суперечить законам — немає ані забороненої музики, ані потреби в послугах фарцувальників — мережа інтернет та послуги міжнародної доставки відкрили можливості для обміну товарами зі всього світу. Тому можна сміливо говорити, що хоча процес пошуку все ще потребує певних зусиль, але ризики й витрачений час значно скоротилися.
Незмінним весь цей час залишається й те, що слухачів вінілу приваблює в цьому форматі: його особливе "тепле" звучання, "магія" ритуалу, який складається навколо прослуховування, гарне візуальне оформлення. Звичайно, вимоги до вінілів у різних споживачів завжди різнились: комусь важлива якість та цінність видання, іншим — сама можливість послухати альбом із платівки, хтось збирає їх як сувеніри, інші ж копітко формують власну вінілову бібліотеку. Але всіх збирачів платівок не зважаючи на вік, смаки, цілі колекціонування об’єднує любов до формату, як до фізичного втілення альбому, до цілісного витвору мистецтва. Недарма, багато хто з музикантів та з колекціонерів зазначає, що саме платівка дає змогу реалізувати альбом саме в такому вигляді, яким він замислювався, та максимально наблизити музику та слухача один до одного.
На обкладинці фото Aліни Bільченко, Pexels
