Світлана Кострикіна та її "Мертва жива вода". Уривок з книги

Світлана Кострикіна, у минулому модераторка форуму та одна з адміністраторів Неформату, а зараз сценаристка та редакторка, вже зовсім скоро видає свою дебютну книгу "Мертва жива вода". Презентуємо уривок з неї.

"Мертва жива вода" — це детективний трилер про журналістку кримінальної телепрограми, невротичну трудоголічку Майю, чия робота стає більше ніж роботою, коли безвісти зникає її ексцентрична напарниця. Пошуки водять героїню несподіваними локаціями, штовхають назустріч пригодам і змушують заново віднайти саму себе.

Багато в чому книга перегукується з життєвим досвідом її авторки. Як повідомляє видавництво "Віхола", у дитинстві Світлана Кострикіна мріяла працювати в лікарні, розкривати злочини та писати книжки. Перші дві мрії допомогла здійснити робота на телебаченні — за 10 років авторка встигла побувати редакторкою медичного реаліті, сценаристкою детективного серіалу, і навіть журналісткою передачі про життя тату-салону. Окрім цього, Світлана дублювала серіали, фотографувала концерти, майструвала реквізит для перформансів, вела дитячу телепрограму, стала співавторкою англомовного путівника "Awesome Kyiv", а зараз працює редакторкою української сторінки вільнюського порталу новин.

Дизайнерка обкладинки — Оксана Йориш

Наразі вже стартувало попереднє замовлення книги, що очікується з друку 12 квітня. Доступна як паперова, так і електронна версії. 

"У дитинстві ми з подругами грались у "секретики" – копали в землі ямки, складали туди нехитрі скраби – камінці, квіти, крихітні іграшки – накривали уламками скла й присипали землею, після чого давали одна одній орієнтири для пошуку. "Мертва жива вода" для мене – теж такий "секретик": зібрала там усі свої цінності, враження-спогади-фантазії, й натякаю іншим, де можна подивитися. Чимало таємничок пов’язано саме з музикою: слухала дуже багато різного, поки писала, часто згадувала неформатівські концерти й те відчуття єдності, якого довго шукає героїня книги.

Сьогодні книга поїхала в друк, і я відчуваю, що не можу дочекатись моменту, коли її почнуть читати. Кожна людина бачить у будь-якій історії щось своє, і мені неймовірно цікаво, що саме розгледять у "Мертвій живій воді"? Чомусь здається, що знайдеться навіть те, чого від початку там не було, така вже ця книга: грається з реальністю, як діти на подвір’ї між столичних багатоповерхівок", – розповіла Світлана у коментарі Неформату.

І дійсно, для нас особливо цікавий музичний бекграунд авторки, який щедро проявився у її дебютній роботі: один із головних персонажів грає в метал-гурті, ще одна – діджеїть на техно-вечірках, інші – слухають построк в апаратних відеомонтажу чи дають волю емоціям під старі попхіти. Врешті музика одного з реальних гуртів відіграє важливу роль у сюжеті, допомагаючи розкрити головну загадку. Саме його опис ви можете почитати в наступному уривку. А ті, хто вгадає назву гурту, візьмуть участь у розіграші паперового примірника книги. 

 "Мертва жива вода", уривок 

Несхвально похитавши головою, Юля зникла у вітальні. Майя попрямувала була за нею, але раптом різко відсахнулася, побачивши ліворуч від себе незрозумілу тінь. Тінь ця, втім, виявилася відображенням у дзеркалі на стіні, її власним — давно відросле скуйовджене волосся, потерті чоловічі джинси, чорна футболка з логотипом чергової депресивної групи на фоні чи то з хробаків, чи то чогось ще гіршого. Дивна, абсолютно незнайома жінка, похмура тридцятирічна рокерка.

Вона наблизилася до дзеркала, намагаючись все ж роздивитися бридкий малюнок у себе на грудях. Не хробаки, а… кістки? Чи руїни? Футболка була настільки старою та запраною, що сказати напевно вже не виходило. І все ж Майя відчувала вдячність: її власний светр висохнути так і не встиг, а джинси й зовсім перетворилися на заплямоване кров’ю лахміття. Тим більше, ця футболка вважалася тут чимось типу раритету: коли вона, увійшовши, зняла куртку, бородачі в коридорі одразу ж шанобливо закивали. Поки збиралися, Аскольд намагався розповідати їй про учасників гурту, одягом із назвою якого він так дорожив, — Майя запам’ятала лише те, що вони з Японії та дуже такі загадкові. Вона слухала із цікавістю й навіть попросила включити якусь їхню пісню.

— Ну як? — запитав він через кілька хвилин тягучих тривожних гітарних переборів.
— Дуже незвично, — кивнула Майя. — Зараз, до кінця дослухаю...
— Не встигнемо. Там сімдесят дві хвилини.
— Що? Не буває таких довгих пісень! — здивувалася вона 

Чекаємо на ваші варіанти у відповіді до цієї сторіз. 

Світлана Кострикіна в мережі:

https://www.facebook.com/s.kostrykina
https://www.instagram.com/svitlanakostrykina/

Фото надані Світланою