Олекса Блїдий

On-Air Studio — це харківська студія, що не лише займається звукозаписом, але також регулярно влаштовує музикантам відеостріми — безкоштовні і до того ж якісні. Серед них багато різноманітних команд, ті ж La Horsa Bianca, Sinoptik, Жадан і Собаки, Me'leron, SPTP, Love'n'Joy, Shakin' Guts та інші. Ми дізналися, хто стоїть за проєктом та які творчі цілі команда ставить перед собою. 

Останній подих жахливого для важкої музики десятиріччя дарує надії на те, що наступна декада буде куди більш родючою. За останні два роки вийшли найкращі ЕР та альбоми важкої української сцени. Культура вживання музики повільно, але перестає бути суто андеграундним явищем. Нарешті, що тут ще сказати.

Павло Слободянюк, фронтмен київського гурту Yah, що нещодавно випустив перший повноформатний альбом вже розповідав нам про зміст пісень "Zen Rhymes". У цьому ж інтерв'ю його колега, гітарист Тарас Шевченко, більш широко розповів про діяльність та плани гурту. 

Ізоляція від світу, особливо того, що оточує нас зараз, здається іноді єдиним виходом. Утім, ти можеш втекти від світу, але ніколи не зможеш втекти від себе. Тож доведеться визнати, що весь морок, що існує у світі, він знаходиться у твоїй свідомості. А вже як ти з цим зможеш далі жити — інша справа.

Представлена мізерною кількістю гуртів, українська сладж-сцена, все ж, мала визначних і впливових діячів. Як завжди, з’являючись пізніше, ніж в усьому світі, вони майже не мали підтримки та розуміння серед публіки місцевої, випереджаючи її смаки на кілька років.

Це історія одного з найбільш недооцінених явищ українського сладжу.

Минулого разу, коли вийшов повноформатний альбом stonefromthesky "Spirals", він вразив своїм концептуальним наповненням, дивною структурою та в’їдливими різноплановими мелодіями. Були присутні доволі інтимні тексти з глибоким змістом, що доповнювались виразними партіями гітари. Все більше скидалось на роковий проєкт з електронними домішками. Утім, всього кілька тижнів не дочекавшись до повного року різниці між релізами, маємо абсолютно новий міні-альбом від наче абсолютно нового проєкту з тією самою назвою, матеріал якого раніше був доступний лише у вигляді лайвів.

У нинішніх реаліях грати суворий панк в Україні стає необхідністю, а не просто модою. Втім, це, радше, необхідність моди на необхідність. Що? А те, що протестний дух здебільшого дорівнює тому, щоб сходити на рейв/гіг, розпити алкоголь, вжити заходів для зміни реальності лише у своїй голові, а не у своїй країні, і різним сортам словоблуддя від словоблудів різних сортів у соцмережах: вінець контркультури, аплодисменти.

Колись зображення вовка на футболці чи іншому мерчі могло б видати вас як дуже обмеженого любителя темної романтики самотності. В одного виникли б асоціації з фентезійниками, в іншого — з металістами з поганим смаком. І це ще м’яко кажучи. Та всі б мали упереджене ставлення до вашої персони. Зараз — тим паче. Втім, тріо киян вирішило змінити цей факт, реабілітувавши статус санітарів лісу, спотворений минулим.

Українська школа смертельного металу не часто радує поглядами на Флориду. Останнім часом альбоми цього напрямку виходять з орієнтиром на Швецію (наприклад, супер-гурт Necrom). Так, дуже давно панове з гурту Bleeding випустили альбом, що мав дух Флориди, але не настільки, щоб можна було казати про пряме ураження мозку гнилим Південним м’ясом.

Аж раптом просто нізвідки з’являється новий альбом гурту з чудернацькою назвою Дідько Лисий, яка більше пасувала б якомусь карикатурному блек-металу з розряду Аццкої Сатани чи ще чогось в такому дусі. Утім, дане упередження спростовується з першими звуками, які одразу кажуть, що тут все не так просто.

Колись давно, один маленький хлопчик років восьми кілька місяців ходив у місцевий будинок піонерів. Там він не розумів, для чого йому дали дивну дерев’яну дошку з дивною декоративною різьбою — прямі лінії, мов лади на гітарі, але глибокі. Він не розумів, чому її кличуть пральною дошкою і як тоді можна на ній грати, тим паче його улюблену тему з Сімейки Адамсів — тріск та й годі. А гурт Zwyntar розуміє, хоча й дошка в них дерев’яно-металева.

Як би хто не намагався робити пост-метал з моменту появи безлімітного інтернету в Україні, у кращому випадку виходила суміш Amenra та другосортного металкору - відбиток духу часу. Та чи інакше все у випадку з дебютним однойменним міні-альбомом гурту Asthme?