Богдан Хлопонін: для мене важливим є розуміння між музикантами

Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з Богданом Хлопоніном, вокалістом гурту “Waytaker.” Релізи Waytaker слухають і отримують позитивні відгуки на пост-радянських просторах , а сам гурт є постійним учасником цікавих андерграундних фестивалів.

Ми поспілкувались з Богданом про плани на майбутнє, згадали трохи історію гурту і дізнались про його сторонні проекти.

- Привіт. Як себе зараз почуває гурт? Ви нещодавно вийшли з чергової сплячки, відіграли на “Neformat Fest”. Чого чекати далі від “Waytaker”?

- Привіт. Зараз у нас все супер. Тепер ми тріо. У нас новий драмер з нового львівського гурту “Peach Blossoms”, які нещодавно випустили дебютний ЕР альбом. Наразі ми плануємо приступити (нарешті) до запису повноформатного альбому, який буде містити 10 треків.

- Ви були однією зі двох закарпатських команд, які грали на “Neformat Fest 2015” .Які твої враження від події і конкретно від вашого виступу?

- Нам все сподобалось, окрім людей, які просто тусили на вулиці всю дорогу. Не знаю чи вони оплачували вхід, чи просто бухали під входом, але то таке. На кожному концерті таке відбувається. Просто хотілось би, щоб люди приходили слухати музику. Ми також не всі гурти, звісно ж, зацінили, але старались на більшість підійти. Наш виступ мені сподобався. Як я вже писав, зараз ми тріо. Цього разу ми грали вперше без другої гітари, тому, якщо раніше я міг собі дозволити трохи лажати, - зараз не маю права. Наш виступ був, напевно, найкоротшим. Буквально за 20 хв. відіграли 6 пісень, але нас прокачало, надіюсь, і глядачів також. Було дуже приємно спостерігати за людьми, які співали наші тексти, - ніщо інше так не бадьорить.

- З того часу, як ви стартували, у складі гурту постійно відбувались зміни. По суті з оригінального складу залишився лиш ти. Чому така частота зміна учасників? Чи важко було зберігати активність проекту весь цей час, зважаючи на брак музикантів?

- Та ніякої активісті і не було майже з самого початку виникнення гурту. Якщо чесно, для мене і досі є загадкою, чому протягом всього цього часу нас запрошували на концерти/фестивалі, адже після випуску демки ми тільки через 2 роки записали два треки для спліту з The Sunset Survival, і то писали їх рік. Часта зміна музикантів суто індивідуальна, просто якось так виходило, що в більшості колишніх учасників була можливість грати тимчасово тільки, тому приходилось так часто міняти щось. Зі 2013 року до “Waytaker” приєднався Ілля Орлов, і відтоді мінялись тільки драмери і гітаристи. Відверто кажучи, якби не Ілля, я не знаю, чи гурт би існував і досі. Він завжди підтримував мене, навіть, тоді, коли бажання через відсутність музикантів падало на 0. Саме він подав ідею взяти Саню в групу і грати як тріо, тому що після стількох невдач з гітаристами не хотілось би ще однієї, вистачить однієї гітари, басу і драмів.

- Коли чекати нових записів і що то буде? Я пам'ятаю, ти показував якісь напрацювання, місцями відчувався навіть вплив “Foo Fighters”.

- Я дуже надіюсь, що вже десь в кінці літа ми засядемо в студію і почнемо працювати. Якось раніше я писав треки, розраховуючи на дві гітари, а зараз все зовсім по-іншому. Так як ми тріо, прийшлось писати нові пісні, старі (які планувались) прийшлось закинути, тому що я зовсім по-іншому все бачив саме зі двома гітарами. Не буду приховувати, ми дуже любимо “Foo Fighters”, але нові пісні звучатимуть зовсім по-іншому і по-своєму, тому подібного звучання не варто очікувати.

- Ти сам з Мукачева. Місто з досить специфічною славою. У 90-х дуже криміналізоване, багато агресивної гопоти. Як було виростати у такому середовищі? Як проходило твоє становлення як музиканта, субкультурної людини в подібних умовах?

- Та все було норм. У моєму місті дуже рідко проходили музичні концерти, а точніше їх взагалі майже не було. Якщо навіть щось і відбувалось, я одразу був там. Всі мої музичні, субкультурні інтереси черпались зі двох журналів - "Х3М" і "МОЛОКО". А ще в мене цілодобово був ввімкнений німецький MTV, який на мене вплинув не менше. Мені здається, до мене у Мукачеві не було жодного “панка”, проте я ніколи не почував себе самотньо: у нас була невеличка тусовка "нєфорів", ми постійно проводили час разом, слухали музику, катались на скейтах і не переймались нічим. На диво, ми були досить спокійними, хоча наш зовнішній вигляд завжди був трохи диким для інших "нормальних" дітей. Проблем з гопотою, як таких, ми ніколи не мали, хоча деколи потрібно було і постояти за себе. Я дуже люблю своє місто, не дивлячись на те, що тут занадто багато людей, які мислять нереально вузько. Я радий, що моє дитинство пройшло саме так. У музичному плані було нелегко. У нас ніколи не було репетиційки в місті, приходилось самому купувати барабани, комбіки і все інше. Ми постійно були в пошуках місця для репетицій. Міняли місця по три рази на рік. В основному, ми просились в різні школи, і нам не відмовляли. Школярів-музикантів мало де можна було зустріти, тому до подібних "ВІА" ставились завжди з повагою.

- Я пам'ятаю твої перші концерти в Ужгороді. Бувало ви грали удвох з ударником, бувало більшим складом. Могли рознести апарат, і ти посилав весь зал на хуй. Потім ви десь на рік зникли і повернулись під назвою "My Last Dance". На мене той виступ справив сильне враження. Чітко зіграний , хороший матеріал, ви всі тверезі) Тим складом ви встигли за рік набрати непогану фан-базу в Ужгороді і випустити міні-альбом. Акустичні виступи ще круті були. Трохи детальніше про той період.

- Так, було колись і таке. Ми тоді були повні ентузіазму, молоді, нетверезі люди, - ось як би я то описав. Насправді, це все виглядало дуже тупо. Ми робили таку дурницю, бо не вміли добре грати. Коли не володієш добре інструментом, або не грай, або обіграй. Шоу ніхто не відміняв. Зібравши “My Last Dance”, ми підійшли до питання більш серйозніше. Мені подобався той гурт! Жаль, що далі Ужгорода ми не вистрілили. Напевно, ми грали не дуже актуальне музло, але грали його щиро і отримували задоволення. Мені подобався “My Last Dance” тим, що ми всю дорогу мали репетиції, мали хорошу програму і були постійно тверезі, ахах. Зараз все майже так само, окрім того, що “Waytaker” репетиції має за день-два до концерту, але не дивлячись на це, у нас виходить, ніби, не так і погано.

- А потім “My Last Dance” плавно трансформувався в “Waytaker”. Що спричинило створення нового гурту ти же складом, зміну звуку?

- Ну, ми грали швидкий панк рок, нам просто набридло, хотілось трохи іншого. Спочатку я думав, що ми будемо грати чистий мідвест, але потім якось перестав зациклюватись, ось і маєш “Waytaker”. Ми хотіли більш серйознішої музики, хотіли звучати меланхолічно і зовсім по-іншому

- Демка тоді добре вистрілила на просторах пост-совку. Купа позитивних відгуків було. Як сприйняли таку реакцію на реліз?

- Дуже неочікувано. Ми думали, що воно все забудеться за 2-3 дні, і жми знову займемось “My Last Dance”, але, на диво, все пішло круто, і ми вирішили працювати далі. Але більше, ніж демку так і не зробили тим складом, на жаль. Я пригадую, що більш бурхливо ми відреагували на пропозицію “аорте” випустити нашу демку.

- Реліз мав хороший попит. Лейбл тоді два чи три рази демку передруковував... Плюс “аорте” випустили ваш мерч у підтримку релізу. Які враження залишились від співпраці з лейблом? І чому останній реліз побачив світ тільки у цифровому форматі?

- Від співпраці з “аорте” у нас найприємніші враження. Ми були першим гуртом, який вони видали і стали лейблом. Для нас дуже неочікувано було, що наше демо так круто розійшлось, - це справді було круто. Ми думали, що на одній демці все і закінчиться. Якщо чесно, я не дуже пам'ятаю, чого ми не випустили спліт, напевно, були якісь причини на то. Я чомусь не дуже вникав в це. Я дуже люблю Олексія і Олену, і я дуже вдячний їм за все, що вони зробили і роблять для нас.

- Як тобі теперішній стан української панк\хк сцени? Кого з гуртів можеш виділити для себе?

- Якщо в цілому української панк хк сцени, то досить таки непоганий. У нас класні фестивалі почали з’являтись, не пригадую, щоб їх раніше багато було. З гуртів мені багато хто подобається, список може бути дуже довгим)

- Банальне питання з панк-зінів, але від якого у пересічного громадянина буває сильно припікає – твоє ставлення до вегетаріанства\веганства? Чому ти вибрав для себе саме таку позицію і яке твоє ставлення то системи експлуатації і вбивства тварин?

- Я вегетаріанець вже 6-й рік, у майбутньому планую перейти на веганство. Я обрав для себе таку позицію, тому що я проти будь-якої дискримінації: у даному випадку ми розглядаємо саме видову дискримінацію. Я вважаю, що жоден аргумент на рахунок вживання м’яса не виправдовує себе. Головним аргументом того, що я не їм м’яса, є страждання тварин, і він очевидний. Я негативно ставлюсь до системи експлуатації і вбивства тварин, так як вважаю, що в ХХІ столітті є багато альтернатив щодо забезпечення свого організму всіма потрібними мікроелементами, амінокислотами і вітамінами. У наш час вбивство тварин повинно було б стояти на останньому місці, але, на жаль, егоцентричні погляди «землян» наразі переважають. Важливу роль відіграють також такі аспекти, як інформація і традиція. Не всі люди - любителі панк року, і не всі у повсякденному житті цікавляться правами тварин. Я не приховую того, що на моє вегетаріанство вплинула саме музика і деякі аспекти панк філософії. Напевно, якби не ці речі, то я так само вживав би продукти тваринного походження, як і більшість людей. Так нас навчили, так нам передали інформацію, «так потрібно», «так зручно» і все. Раніше я досить зневажливо ставився до людей, які не розділяли моїх поглядів. Зараз трохи простіше, тому що я чудово розумію, наскільки суспільство не проінформоване в цьому питанні. Мені подобається доносити людям інформацію, про яку вони раніше не чули і навіть не задумувались, я відчуваю на собі велику відповідальність, знаючи про жахливі наслідки і факти тваринництва в цілому. Тільки надаючи людям правильну і правдиву інфу, можна добитись якихось результатів і змін, тому що саме через незнання багатьох фактів страждає вся планета, і це не перебільшення. Існує багато тематичних зінів, музичних гуртів, статей у інтернеті, фільмів, які стараються якомога більше проінформувати нас щодо системи експлуатації, екології і прав тварин.

- Повернемось до музики. Пам’ятаю, у тебе був спільний проект з Андрієм Федорішко із “Допінга”. Але як я розумію, далі одного виступу не пішла справа. Чи є якісь плани зібрати ще один проект удома? І чому , на твою думку , так важко буває грати з місцевими музикантами?

- Так, колись ми грали з Андрієм інді-рок, дуже хотіли звучати як “Dinosaur Jr”, навіть назву для гурту взяли з їхньої пісні – “Little Fury Things”. Ми перестали грати, тому що наш драмер якраз переїжджав до Львова, та і часу у нас не дуже було на репетиції. Зараз у мене, окрім “Waytaker” з’явився ще один новий проект, учасники якого всі з одного краю. Ми граємо те, що нам подобається і в нас круто виходить, думаю, вже скоро нас можна буде послухати вживу на якихось локальних концертах. До речі, всі учасники нашого гурту – це колишні учасники “Waytaker” та теперішні учасники “Better In Dark”. На рахунок музикантів в Ужгороді справа суто індивідуальна. Можливо, у нас і є багато хороших музикантів, але не у всіх виходить бути однодумцями, а для мене дуже важливим є розуміння між музикантами.

- Ну і під кінець ділись планами на майбутнє. Що варто очікувати?

- У майбутньому в планах записати альбом з “Waytaker” - він буде новим етапом в нашій творчості. Можливо, буде якийсь тур на його підтримку. А також варто очікувати дебютної ЕР від мого нового гурту, тому що ми набираємо досить швидких обертів, а це, як не крути, - дуже позитивно))

Розмовляв Микола Мага