"Всі їх чують, але ніхто не знає, де взяти". Музиканти про роботу фолі-артистами
Що це за професія — фолі-артист? Чому вона потрібна? І, головне, кому? Музиканти, що працюють у цій сфері, пояснюють, чому кроки, які ми чуємо у фільмах, "несправжні", та що фолі-артист — це не той, хто просто хрумкає селерою в мікрофон.
Басистка гурту Death Pill. Фолі-артистка фільмів "Амундсен", "Будинок "Слово", "Гуцулка Ксеня", серіалу "Час перемагати: Піднесення династії Лейкерс" (2 сезон), гри "It Takes Two" та ін.
Басист гурту Обрій. Фолі-артист фільмів "В Україні", "The Mill", "Ronnie O’Sullivan: The Edge of Everything".
"Хто такі ці міфічні фолі?"
Олександр Рогов розповідає, що фолі-артисти — це люди, які відтворюють синхронні побутові звуки чи ефекти для підвищення якості загального звуку готового фільму, що в результаті додає реалістичності, глибини, допомагає реалізувати звукові художні задуми звукорежисера і т. д., гіперболізувати щось, додавати комічності, драми.
"Насправді все доволі просто, це ніби вимушена міра для постпродукції, оскільки в процесі зйомок фільму основна концентрація звуку будується на діалогах акторів, а на якість інших побутових звуків може впливати багато різних факторів (шум транспорту, міста, небажані звуки з майданчика тощо). Також, оскільки на зйомках часто використовують фейковий реквізит (несправжні пляшки, скло, безшумні "паперові" пакети і т. ін.), то нам потрібно створити ці звуки заради реалістичності".
Олександр додає, що, в основному, справа фолі-артиста базується на трьох категоріях: це кроки (так, вони у фільмах не справжні), звуки реквізиту (props) та одягу. Тому робота переважно й незмінна, незалежно від жанру. А вже Sound FX, звуковими атмосферами, звукорежисурою займаються геть інші люди.
Наталія Сєрякова вважає, що професія фолі-артиста — про деталізацію, додавання звукових компонентів (синхронних шумів та ефектів), які надають особливого, унікального забарвлення будь-якій стрічці, від 8-бітної гри на телефон до касового фільму.
"Як здебільше усім відомо з базового курсу історії, звук у кіно з'явився трохи пізніше, ніж зображення. Мало того, він ще й з'являвся поетапно, і записували його окремо та з одного дубля, оскільки сфера тільки розвивалась і місце на плівці (стрічці) було обмежене. Тепер при записі звуку на знімальному майданчику увага приділяється зазвичай діалогам (реплікам), для того використовують точково направлені мікрофони (це ті мохнаті собаки на палках) і петличні (це ті, які ви не маєте бачити, бо вони під одягом). Такі їхні види сфокусовані, щоб якісно записати те, що виходить словами через рот. Але ж ми чуємо ще щось, крім цього? Роботу цілого департаменту звукового постпродакшену, частиною якого і є фолі."
Наталія додає, що кінцева мета роботи фолі-артиста буває різною та залежить від ситуації. Часом оригінальний звук треба "підфарбувати", але трапляються і фільми, де все гарно чутно в оригіналі, а доріжка фолі потрібна для дубляжу іншою мовою (бо оригінальні репліки й усі шуми, що на них лежать, будуть видалені).
"Немає такого правила "в кожному фільмі мусять бути репліки, фолі, музика" — це на розсуд звукорежисера, цілей, та бюджету. Але я думаю, якщо подивитись титри до будь-якого фільму — ви побачите там фолі-артиста, міксера чи рекордиста", — зазначає Наталія.
Трейлер фільму, над яким працювала Наталія
Дівчина також пригадує типовий стереотип, що фолі потрібні тільки у фантастиці чи супергеройських екшенах, однак насправді їх або звукові дублі/ бібліотеки шумів використовують майже всі фільми:
"Перший з конкретних нюансів: просто зверніть увагу на звуки, що вас оточують у повсякденному житті, і те, що їх "перекриває". Ми добре відчуваємо "розмір" та чуємо шуми, які робимо самі, бо це фізичне відчуття (перевернулись на ліжку, сіли на стілець, попорпались у сумочці, зняли окуляри, поклали ногу на ногу чи підняли коробку, на якій написано "бабусин кришталь").
Та й що далеко ходити, є купа випадків, коли забиваємо мізинець чи в нас щось десь порвалось/розкрутилось/випало, а ми цього й не помітили (так, мізинчик важко не помітити чи якусь подряпину на тілі тощо, але погодьтеся, ви ж не почули це, а відчули фізично). І таких прикладів можна навести на кожній секунді життя, бо майже не знаходимось в абсолютній тиші й створюємо купу паралельних дій та рухів, які перекривають одне одного.
У житті чи при перегляді тік-току, наприклад, нас то не дуже парить і на те уваги не звертаємо, бо ми є частина цього. А от розтягніть в уяві таку картинку до розмірів екрана кінотеатру. Тепер у вас у фокусі не тільки голова, що говорить, а ще й чашку в руках тримають, волосся поправляють, ноги переставляють, дупцею по стільці їздять, котик на дивані калачиком моститься, хтось пройшов на фоні — з кишені целофановий пакетик з насінням випав і т. д. Звісно, звукорежисер обирає, наскільки голосно потрібно то чути, але вам не обійтись, на жаль, без таких звуків, якщо вони є на зображенні. Це за сценарієм для чогось заклали, а саме тому немає опції їх проігнорувати".
Трейлер ще одного фільму, над яким працювала Наталія
Другий нюанс, який, за словами Наталії, спричиняє необхідність у роботі фолі, — це художній департамент, а точніше велика кількість реквізиту, що не має власного звучання, або ж має його невідповідне.
"Приклад з особистої практики — чорно-біла сцена з фільму. Що ми бачимо: локація — внутрішній дворик, фонтанчик, гарна велика мармурова лавочка, така красива доріжка із сипучих камінчиків, і по них проходить парочка та сідає на цю лавочку. Слухаємо звук з майданчика — тільки репліки і щось там таке незрозуміле, і, зовсім не ясно чому, звук пластмаси та пінопласту. Цікаво, звідки в кіно, де події відбуваються в середині ХХ сторіччя, пластик, коли я бачу каміння та мармур?
Провівши збільшення зображення до масштабів всесвіту і включивши логіку, ми зрозуміли, що художники побудували локацію з пінопласту й дуже фірмово задекорували/пофарбували під мармур та камінчики. Ви навряд помітите це при перегляді в кінотеатрі чи вдома, особливо якщо звучить воно так, як комфортно для вашого мозку.
Те ж саме відбувається з лінолеумом чи кафелем, який виглядає "під паркет", — вони легкі у використанні на майданчику та не мають непроханих скрипів і тріскучості підлоги там, де це може завадити якісному запису реплік."
Як стати фолі-артистом
Наталія Сєрякова пригадує, що вперше дізналась про професію з відео в інтернеті:
"Батьки ще казали, що такий прикол, оце в гаражі порпатися, дурнею маятися, і щоб гроші за те платили. Ну й для пересічної людини воно дійсно виглядало як щось, чим на хліб не заробиш.
Потім уже в університеті (я за фахом звукорежисер театру, кіно, телебачення та радіо) промелькнула якась розмова, коли почала робити свої студентські фільми, що є такі от казкові й міфічні фолі, які всюди, та всі їх чують, але ніхто не знає, де взяти. А потім доля звела з Кариною Режевською, моєю тепер близькою подругою та звукорежисером рекордистом/міксером фолі. Вона тоді працювала на студії з іншим фолі-артистом, який запізнювався на зміну через несправність авто, а я зайшла на каву й попросити проконсультувати по моєму диплому. Директор побачив це й сказав, що не розуміє, чому студія не запущена, якщо дві людини є й зміна почалась, і щось на кшталт "нікого не чекаємо — мерщій у зал". Так і почалась моя кар’єра".
"Дізнався про професію років з 10 тому, коли моєму другу, який навчався в Будапешті на звукорежисера, видали аудіорекордер на канікули й дали завдання зробити озвучку якогось трейлера на вибір з нуля та він запропонував мені допомогти. Друг обрав трейлер "Assassinʼs Creed Unity". Ми пішли містом то все записувати, були на ринку, записували звукові атмосфери, у конюшні — коней, робили обладунки з усього, що знайшли вдома, проколювали ножами гарбузи і т. д. Було цікаво й весело, хоч і виконано дуже наївно та непрофесійно)
Але й до того бачив декілька відео в мережах, як роблять звуки ламання кісток усілякими овочами та фруктами. Також був підписаний на деякі пабліки, у яких періодично щось таке постили, і дивився із захопленням сторіз Наталії Сєрякової та мріяв спробувати теж. Завдяки їй і потрапив на роботу :) Наталія написала, що колеги відкрили студію в Ужгороді й набирають людей. Я одразу зрадів, хоч і не шукав роботу на той момент", — згадує Олександр Рогов.
"Уяви, що ти цей звук" та інші кумедні випадки
Наталія Сєрякова розповідає, що кумедні випадки стаються мало не кожного дня:
"Ти згодом уже сприймаєш це як норму, бо в принципі займаєшся чимось абсурдним. Можеш інколи дуже сильно запаритись через те, що не виходить вигадати якийсь звук. Чи ще гірше, що звук ти вигадала, але створити не можеш. Ну й найгірше — це коли і вигадала, і створила, і записала, а потім просто забула, як це робила.
З цікавого — у мене є кілька особистих теорій та висловів, які ми періодично використовуємо. Наприклад, треба знайти якийсь комплексний звук, і ти вже випробувала кілька варіантів (навіть є цей предмет, ось такий самий, але він ну не звучить ніяк). І тут починається теорія "щоб щось знайти — уяви, що ти цей звук", і якщо проговорювати вголос, що в цей момент пролітає в голові, то непідготовлена людина зробить висновок, ніби ви кукухою поїхали. Часто після таких мозкових штурмів голова трохи паморочиться".
Не обходиться робота фолі і без експериментів та помилок:
"Кумедний вийшов випадок, коли треба було записати кроки по льоду й ми, спробувавши усе, що було, і лід також, дійшли висновку, що колись чули/бачили, ніби можна сухарики покласти на підлогу й вони якраз чудово вирішать це питання. Ідемо в магазин, дивимось у чотири ока на всі можливі сухарики й чомусь одноголосно вирішуємо брати з родзинками (ну бо смачніші). З ізюминкою кроки будуть, ох які ми молодці. Як пошкодували про це після першого ж кроку! Ізюм прилип до взуття, застряг у асфальті, на який я поклала ті сухарі, їхні крихточки поприлипали до того, що було на підлозі, — звучить просто огидно. А ми регочемо крізь сльози, бо таку очевидну річ провтикати в розквіті дедлайну — це фіаско. Ще й не смачно".
Трейлер до відеогри "It Takes Two", з якою працювала Наталія
"Пишаюсь, що доводилось працювати над відеоіграми (це взагалі для мене, яка в них ніколи не грала, просто досягнення), з власним кінематографом, бо це те, що можуть твої друзі та знайомі подивитись, і ти зробила вклад в українську культуру. Та й у принципі відсоток фільмів, про які нема бажання згадувати, дуже малий. Бо, хочеш не хочеш, із цим проєктом прожила 2–3 тижні, побачила всі дірки в сюжеті, нерівні склейки, якісь ляпи, і вже тобі ця стрічка ну як рідна стає", — розповідає Наталія.
А для Олександра Рогова найцікавішим було, як змінювалося мислення поза межами роботи:
"Почав звертати увагу на навколишні звуки, як ходять люди, слідкувати за поведінкою та взаємодією з різними предметами, шукати реквізит у різних місцях. Робота ж одразу почалась з доволі суворих дедлайнів, тому вчитись доводилось і доводиться до цього часу доволі швидко та вимушено. Дуже люблю записувати якісь складні багатошарові звуки, з вінтажним реквізитом і т. п."
Чи потрібно фолі бути музикантами?
Наталія Сєрякова відзначає, що майже всі її колеги по цеху — музиканти:
"Цих людей пов’язує те, що вони створюють щось нове. У плані впливу освіти, способу мислення, навичок — нема такого факультету чи курсів, і навряд чи колись буде з цього товк. Ти або загорівся цим, пройшов через етап розуміння, прийняття, розчарування, болю в ногах та спині, смакові розбіжності та кілька десятків фільмів і все одно гориш цим, або спробував, поставив галочку, що таке в житті було, і просто згадуєш, як селерою похрумкав перед мікрофоном".
"Старші колеги говорять, що теоретично музикантам, мабуть, трішки легше навчитись цього ремесла, оскільки в основі — відтворення звуку все ж таки. Відчуття ритму та хороший слух справді не завадять, але мені здається, що людина без музичного досвіду теж зможе навчитись. Хоча майже всі мої колеги в Ужгороді дотичні до музики.
Тут більше про зміну мислення, з чим у мене були проблеми й зʼявляються до сих пір: деколи потрібне не реалістичне відтворення, а саме збалансований і приємний звук, який гарно лягає та вписується, навіть якщо в кадрі відбувається щось неприємне.
Добра уява, наслуханість, надивленість, різнобічно розвинутий смак, напевно, спрацюють найкраще, але не менш важливою складовою є реквізит, якого потрібно дуже багато й що необхідно постійно поповнювати", — вважає Олександр Рогов.
Також його робота неможлива без фолі-рекордиста, який записує, слухає, синхронізує та контролює весь процес у DAW (цифровій звуковій робочій станції). Це Антон Гуменюк, колись учасник гурту ekarasata, а тепер автор сольного проєкту. Він вважає, що музикантам легше в цій сфері, бо є якась наслуханість, відчуття ритму, динаміки.
"На мою думку, фолі та музика найбільш дотичні в галузі саунд-дизайну. Наша робота полягає в тому, щоб заповнити сцену фільму, серіалу чи відеогри шумами та звуками. І я як фолі-рекордист повинен керувати цим процесом так, щоб усі вони звучали органічно, приємно й цікаво, водночас не конфліктували один з одним і були записані коректно з технічної точки зору. Також доводиться працювати з підсилювачами та іншим обладнанням, керувати рівнями мікрофонів. Загалом — потрібно слідкувати за технічним і творчим процесами одночасно.
Напевно, це все ж більше технічна робота, ніж творча, тут складно сказати. Можливо, хтось би назвав це мистецтвом, але, як на мене, то більше про ремесло, тому що завжди є конкретне технічне завдання, а в музиці — часто абстракція. Та без відчуття прекрасного в цій роботі точно не обійтись.
Робота з фолі дала мені розуміння того, як працює увага глядача, які звуки та шуми є хорошими, а що можна вважати аудіосміттям. Ці знання можна легко перенести у сферу музичного продюсування, аранжувань", — додає Антон.
Документальний фільм "В Україні" номінувався на Caligari Film Award на Берлінале 2023. Над ним працювала ужгородська фолі-команда включно з Олександром та Антоном
А що далі?
Наталія Сєрякова зазначає, що вся кіносфера значно "присіла" у зв’язку з масштабним страйком гільдій сценаристів та акторів:
"Нема сценарію, нема кому грати — отже, нема що знімати та відправляти на постпродакшн. Проте фолі активно використовуються у відеоіграх для створення шумових бібліотек, музиці, у кліпах, театральних номерах тощо. Тому я не можу сказати, що воно стоїть на місці чи загниває. У людей дуже різні смаки та погляди, і кожен хоче для свого проєкту мати щось унікальне, й от щоб тільки в нього це було — фолі якраз про таке.
Є вірогідність, що колись індустрія перейде на умовний штучний інтелект, який буде зчитувати й сам собою проставляти синхронні шуми… У це можна з великою натяжкою повірити, але те, що такий інтелект вивезе/розшифрує/зрозуміє правки від режисера — мішн імпосібл".
Фото надані героями матеріалу
