Voice Of Days — ентузіасти, що знімають українські хардкор-концерти
Сьогоднішня наша розмова — з Voice Of Days, які вже кілька років невтомно документують українську хардкор-сцену. Це бесіда про те, як просте захоплення музикою та відвідування концертів переросло в корисну справу.
На запитання відповідав засновник — Ігор Грабовий.
— З чого почався "Voice Of Days"? Розкажіть про свою команду та те, хто яку роль у ній виконує.
— "Voice Of Days" почався десь наприкінці 2019 року. Я створив паблік, його основна ідея була в тому, щоби просто фільмувати живі виступи різних андеграунд-гуртів метал-, хардкор-, панк-сцени. Тому що ця музика не достатньо медійна. Хотілось допомагати розвитку сцени, бо я нею дуже довго цікавився, велику кількість часу ходив на концерти. Хотілось познайомити більшу кількість людей із такою музикою, щоб наша сцена поповнювалась новими слухачами. Так я вирішив допомагати людям, які грають, вкладають свої сили в цю історію. Ну і круто, коли тусуєш із чуваками, котрих досить довго знаєш, ти їм респектуєш, вони тобі респектують за якусь роботу, і ви всі разом ідете до певної мети і класно проводите час.
Я пробував знімати відео для гуртів ще з 2014 року, але був обмежений у обладнанні. Згодом змінив місто проживання, вирішив оновити камеру, робити все з новим підходом, обладнанням, на більш якісному рівні. 2020 року я почав публікувати відео, які знімав ще у 2019-му. Так продовжував знімати сам до 2021-го. Згодом це все переросло в тріо, до мене доєднались мій брат Євгеній та друг Максим.
Разом із чуваками ми плануємо кожен концерт. Хто яку функцію виконує і який план знімає, — вирішуємо безпосередньо на локації, зважаючи на особливості місця. Також хлопці пропонують різні ідеї щодо створення контенту, разом усе обговорюємо, плануємо якісь подальші кроки, і кожен виконує свою функцію. Укінці збираємо цей матеріал, більшою мірою я його обробляю, і публікуємо.
— З одного боку, "Voice Of Days" фіксує старт ще геть нових гуртів, з іншого — останні шоу, тих же Juggernaut. Чому для вас важливо документувати український хардкор, яку довгострокову перспективу чи вагу команда в цьому бачить?
— Ми з хлопцями фільмуємо все. Juggernaut є знаковим у цій сцені, то дійсно варте уваги. Такими мастодонтами є і інші гурти, як-от: Homesick, Strike Each Other, Reminded, Rude Riot, Kingpin, Bluesbreaker. Ці гурти, ці люди формували, а певні — і далі формують українську хардкор-сцену приблизно 10 останніх років, хтось — більше, хтось — менше.
Вважаємо, що треба показувати людям, що існують різні гурти, незалежно від того, грають вони по 10 років чи мають сьогодні перший концерт. Розширяти людські горизонти сприйняття музики та показувати щось нове — це є прогрес і розвиток для нас.
Один з останніх виступів Juggernaut до того, як гурт припинив існування
— Чи спостерігаєте інтерес до свого контенту та, відповідно, українського хардкору з боку закордонних слухачів?
— За останні, напевно, півтора року досить велика кількість закордонних фанатів хардкор-музики доєдналася до "Voice Of Days". Багато хто цікавиться українським хардкором, і достатньо позитивних відгуків: з Європи, Америки, Австралії, Канади пишуть і просто респектують, що ми знімаємо ці всі відео й показуємо їх світу, тому що українське зараз цікаво людям повсюди.
— Чи достатньо, за вашими спостереженнями, "молодої крові" в хардкорі? Чи тягнеться молодше покоління за старшим?
— Останнім часом з'явились чудові гурти, як-от: Repress, Blindfold, Force, Terminal Wound, Right In Front, The Way It Burns та інші. З початку війни сцена трохи змінилася. Спочатку було затишшя, але зараз сталось певне переродження. Можливо, хардкор отримує вагомий розвиток сьогодні.
Уся наша сцена побудована на дружніх відносинах. Молодь переймає досвід у старших, гурти з досвідом передають його "молодій крові".
"Можу сказати як людина, що фактично виросла поруч зі сценою, бо з 17 років ганяла мало не на всі гігоси кожні вихідні, що це найкраще, що могло статися з моїм життям на той момент. Коли виходиш зі школи й нарешті отримуєш повну свободу, то необхідно себе кудись подіти. Мені в цьому допоміг панк, і я дуже рада, що вже понад шість років досі залишаюсь тут і росту в цьому всьому. Я стала відкритішою, знайшла дійсно кльових людей, з якими ти можеш не спілкуватися пів року, але кожен раз приходиш на тусовку ніби в родину, де є щось одне особливо зрозуміле всім, і від цього почуваєшся на своєму місці.
Рік тому почала грати активно на барабанах і досі офігіваю з такого теплого прийому і від респектів чуваків, на яких я буквально недавно дивилась із відкритим ротом і думала, що ніколи не стану такою крутою, а зараз спокійно п'ю з ними пиво, чекаючи потягу з іншого міста додому після спільного концерту.
У цьому для мене і проявилась сцена — ти можеш прийти сюди послухати музло і, якщо тобі сподобається, знайдуться люди, гітари, барабани, чуваки, які й навчать, і підтримають".
— Які відео "Voice Of Days" найпопулярніші серед глядачів і чому, на вашу думку?
— На ютуб-каналі досить невеликі перегляди, бо там багато контенту й досить важко конкурувати з іншими каналами. До того ж, коли ми записуємо відео на 10–15 хвилин, то… ну, зараз не всі люди хочуть витрачати такий час на перегляд великого відео. Їм хочеться чогось меншого, щоб швидко це подивитися, отримати емоції і іти далі.
Тому рілси в "Інстаграмі" найбільше набирають переглядів. Якщо брати конкретно їх, то це якісь такі невеликі відеоролики, емоційно насичені, котрі відображають пік живого виступу артиста, коли що він виплескує із себе велику кількість енергії, що відвідувач цього концерту. Поєднання такої енергії, вдало зафіксований шматок цього відео і третій момент — коли його швидко опублікувати після концерту, от він дає максимально потужний ефект для відео. Бо після події люди дуже цікавляться цими відео, вони репостяться і отримують велику кількість відгуків.
"Як музикантці, концерти дають мені можливість повністю відключитись, поринути в шалений музичний потік і розчинитись.
Як відвідувачці, мені подобається взаємодіяти з натовпом, танцювати, слемитись, проте не дуже люблю, коли прилітає в обличчя, — це боляче)"
— "Voice Of Days" знімає концерти в різних українських містах. Де останнім часом відчувалася найтепліша підтримка, яке місто, можливо, вас вразило й чим?
— Я не можу виділити якесь одне місто. Ми з командою катаємося в основному до Одеси, Львова, Вінниці, також їздили до Харкова, на "Kharkiv Hardcore", їздили до Тернополя. Скрізь круто. У Києві ти вдома, завжди йдеш, багатьох людей знаєш, дружиш з організаторами й розумієш, що буде тепла атмосфера. У Львові в нас є друг Андрій (Дрон), який організовує концерти "Eskadron", завжди зустріне, нагодує, зробить круту подію. У Вінниці досить тепло приймають. В Одесі "More Music Club", хто належить до цієї команди, усім дуже великий респект.
"Хардкор-концерти для мене — уособлення свята, якого довго чекаєш. У дитинстві я мріяв, щоб скоріше день народження, чи Новий Рік, чи засівати, чи літні канікули… а зараз подібні відчуття виникають, коли бачу афіші прийдешніх хардкор концертів)
Кльово бути учасником гурту, особливо якщо це гіг в іншому місті — їхати разом із бендмейтами, та ще й із сапортом, безкінечні розмови про все й ні про що, інше місто, заклади харчування, якщо не веганські, то з веган-опціями хоча б, зустріч із друзями з інших міст, знов безкінечні розмови, підйобчики, нові знайомства, нудний до усрачки саунд-чек, хвилювання перед виходом на сцену. Я відіграв сотні сетів у різних бандах, але цей мандраж передвиступний завжди присутній, й ота блаженна хвилинка, коли виходиш на "сцену", перед тобою купа друзів, і це хвилювання відпускає.
Самі виступи — це своєрідний обмін енергією, посил, вкладений у лірику пісень, огорнутий у лють гітарних рифів і ритм-секції, і відвідувачі відчувають її та реагують — слемляться, стрибають по головах, підспівують. Коли стираються межі між виконавцем і слухачем, коли всі єдині як ніколи, відчуваєш, що нема іншого місця, де ти хотів би бути в цей момент, от, у принципі, що і є хардкор концерт".
— Чи "Kharkiv Hardcore Fest" вдалося перебрати функцію "Маяк фесту", на вашу думку, за масштабами, репрезентативністю, відвідуваністю? І чи потрібен нам новий масштабний хардкор-фест?
— На мою особисту думку, "Kharkiv Hardcore Fest" не перейняв якусь складову чи функцію "Маяка". Тому що "Маяк" — це найперше таке автентичне місце, за відгуками великої кількості людей, то саме атмосфера моря, тієї будівлі, де проводився фест. Я думаю, що "Kharkiv Hardcore" — це окремий фест, який має свою ідею, бачення, він досить популярний у нашій сцені, серед українських, європейських гуртів. Це фестивалі з одним і тим самим напрямком та ідеєю, але емоційно й атмосферно — різні для мене.
Чи потрібен нам новий масштабніший хардкор-фест? Звичайно, потрібен. Бо що більше різних фестивалів, концертів, організаторів, закладів, які можуть усе це проводити, у різних жанрах, сферах, тим краще. Це розвиток для нашої культури, чогось українського. Я впевнений, коли закінчиться війна, люди, які організовують такі концерти, будуть думати над чимось масштабнішим. Усі ставитимуть собі за ціль показати, що в Україні є хардкор-музика, артисти, сцена, і це буде на новому рівні, лиш потрібно перемогти ворога.
"Це невіддільна частина вже більш як половини життя. З одного боку, концерти дають можливість послухати улюблений жанр наживо, відчути в собі ті вібрації музики та атмосферу єдності, яку важко відчути, слухаючи записи. З іншого боку, це привід побачитись із друзями та знайомими, з якими вас об'єднує де в чому спільний контекст сприйняття цього світу.
Слухати музику наживо в порівнянні із записами — це як їсти страву, яку щойно для тебе приготували в ресторані, у порівнянні із таким же замороженим напівфабрикатом. По суті все те ж, але без насиченості та особливого смаку.
Через це я іноді вдома надаю перевагу лайв записам концертів над студійними записами, тому що на них можна відчути дух і атмосферу місця, почути справжній не вичищений вокал та крики натовпу. Це дає можливість частково перенестись у ті місця чи в той час, у якому я не мав змоги бути, або ж нагадати собі, як круто було на тому концерті, куди вдалося потрапити.
А щодо виступів, то це все те ж саме, але ще й додаткове відчуття злиття з музикою та людьми в залі, під час якого ти розчиняєшся і забуваєш про всі біди свого життя чи цього світу."
— Після 2022 року вітчизняна хардкор-сцена нарешті стала відчутно українізуватися порівняно з майже всіма попередніми роками її історії існування. Чому, на вашу думку, ці зміни прийшли так пізно й то як реакція на настільки кризові виклики?
— Раніше в хардкор-сцені були різні погляди на ті чи інші речі, але з початком війни в усіх з'явився один ворог і вона об'єдналася, як і весь наш народ. Кожен намагається робити той вклад, який він може внести на цей момент. Майже всі концерти націлені на те, щоб зібрати кошти для допомоги воїнам.
Оскільки наше суспільство усвідомило, що ніякої російської мови чи братання з ворогом не може бути, кожна людина, я сподіваюся, зрозуміла, наскільки важливим питання мови є зараз. Весь контент, музика більш українізувались. Ми почали цінувати своє, нам не потрібно чогось чужого, нам потрібно своє, і щоб йому ніхто не заважав розвиватися. На мою думку, це основна ідея, яку зараз розуміє багато людей. Воїн у танку чи в окопі, звичайно, здійснює важливіші справи. Також у тилу люди, які адекватно все розуміють, вони не можуть стати на одну вагову сходинку з тим, що робить солдат, але також намагаються змінювати себе й цим робити вклад у наше переродження.
— Улітку ви знімали доволі нетиповий концерт у снікершопі. Кажуть, видався дуже класний івент. Можете переказати, чому, що і як там відбувалося?
— Організатори концерту — хлопці з "Soul Service Events". Цього року святкували 6-у річницю їхнього закладу "Quickstrike". Оскільки Антон, вокаліст гурту Blindfold, є учасником "Soul Service Events", які організовують концерти в Києві, і також частиною команди "Quickstrike", вирішили об'єднати річницю з концертом. Запросили туди Benkart, Homesick, Mauser, Repress, Blindfold, Still Here та інших своїх друзів. Сам івент пройшов дуже круто. Була дружня атмосфера, кайфові гурти, класне місце, вдала організація.
Відео з події
— Який найцікавіший мерч українських хардкор-гуртів ви б для себе виділили?
— На сьогодні мені подобається, як до мерчу підходить гурт True Tough. Кожен хлопці роблять із новим дизайном, намагаються правильно рекламувати в соціальних мережах, щоб його хотіли купувати люди.
Також останній мерч гурту Homesick, тому що на ньому малюнки, напевно, мого найулюбленішого в Україні художника Стена з Mauser. Він допомагав і нам у створенні стікерів, логотипу "Voice Of Days". Стен досить крутий чувак у плані артів, малювання, йому великий респект.
Ще скажу за Кирила Лєсного, який створює багато артів на афіші для хардкор-концертів, також нам робив малюнки для постеру, малює дизайни для футболок хлопцям з "Break The Chains Hardcore", організаторам концертів у Києві. У нього дуже круте відчуття смаку, також великий респект.
"Хардкор — це, перш за все, про невдоволеність, про неприйняття, бунт та протест проти існуючої політики.
Це відповідь корпоративній культурі як у музиці, так і в мистецтві загалом. Ми намагаємось існувати всупереч тенденціям і навіть якщо використовуємо сучасні платформи, то виключно для висвітлення своїх поглядів для більшої кількості людей.
Мене бісять організатори, які вважають, що роблять послугу музикантам, коли кличуть їх грати. І для них норма — не оплатити дорогу та їжу, аргументуючи прямо, ти ж ніхто, ми тобі даєм платформу для просування себе. Нахрін таких оргів і такі концерти чи фестивалі. У нас такого немає. Ми всі цінні. У нас немає хедлайнерів чи когось, хто важливіший за інших. Ми зібрались, щоб обмінятись енергією та думками. Ми тут, щоб люди черпали сили та натхнення в музиці та дійстві. Щоб спілкуючись знаходили відповіді на питання, підтримку одне в одному та рішення як особистих, так і політичних проблем.
Я дуже розмито памʼятаю, як усе проходить. Просто зливаюсь зі всім, що відбувається. Це як малювати: я не памʼятаю, як виводив лінії чи заливав площини. Деколи здається, що це просто приснилось і ніколи не повториться. Якби не фото і відео, я б взагалі ставив під сумнів деякі концерти.
Думаю, що такі дійства нас роблять подібними галактикам і всесвіту. Сумніваюсь, що планети, сузірʼя, чорні діри та астероїди розуміють і памʼятають усе. Вони просто є. Думаю, у цьому є сенс — відчути себе космічним пилом у безкінечному просторі."
— Може, хочете ще щось додати?
— Ми зібралися з хлопцями, маємо спільну мету, захоплення, яке з'явилося в кожного по-різному, горимо тим усім і стараємося робити вклад у розвиток нашої української важкої музики. Хочемо побажати, щоб люди, які нею так само цікавляться, також не вважали, що хтось інший буде цим займатись. Якщо є бажання зробити вклад, маєш творчий підхід до певної справи, може, щось малюєш, чи любиш робити відео, будь-що творче, ти можеш це робити, не сумнівайся в собі. Роби то й публікуй десь, тим самим допоможеш розвитку гуртів, себе, загалом чогось українського, що є наразі дуже важливим, реалізуєш свій потенціал у такому напрямі. Давайте разом максимально розвивати нашу сцену, музику й усе українське.
Дізнатися більше про "Voice Of Days":
Фото для матеріалу надані Voice Of Days
